В Україні ведуться запеклі дискусії щодо доцільності святкування 8 Березня. Мегаполіс поцікавився у представниць різних професій, що для них означає цей день. Святкувати чи ігнорувати Міжнародний жіночий день, вважаючи його пережитком радянської епохи – читайте у нашому новому матеріалі.

         Наталя Гурницька, письменниця зі Львова, її книжки входять у  топ-5 книг про жінок за 2017 рік за версією «Фактів»

Майже забулося, що таке свято взагалі колись було. Немає 8 Березня у календарі свят, які святкують в справжніх галицьких родинах. Зрештою, ніколи й не було. І це логічно. Нав’язане окупантами свято просто не може прижитися. Воно завжди викликатиме негативні асоціації та несприйняття. Ми з чоловіком ще жодного разу його не святкували, наприклад. Вихідний, щоправда, як виявилося, не скасували наразі. Хоча ще декілька днів тому я щиро думала, що його давно вже немає. Виявилося, що є. Здивована.

Вважаю, логічно скасувати те, що віджило себе як ідеологія. Розумію звичайно, що жінкам і дівчаткам дуже хочеться весняного свята, квітів, подарунків і чоловічої уваги. Цілком безневинне і зворушливе жіноче бажання. Тут навіть оте єзуїтське: “Жінку треба любити, поважати і увагу дарувати кожного дня” не рятує. День матері теж не дублює жіночого весняного свята. А от перенесення свята з 8 Березня на будь-яку іншу весняну дату знімає ідеологічну напругу і залишає все те, що так миле серцю жінки.  При цьому свято можна перейменувати у свято весни та жінок.

8 Березня вітають звичайно іноді ті, хто не знає про моє ставлення до цього свята. Не роблю з цього проблеми. Хіба б відчула, що вітаючи, намагаються мене образити, то різко б відповіла. Якщо ж це від наївності і щирого серця, то що вдієш… Просто терпляче чекаю на ті часи, коли вже ніхто не вважатиме цю дату святом. Спостерігаю тенденцію, що з кожним роком тих, хто вітає, стає дедалі менше.

Фактично гендерної рівності навіть у більш високоцивілізованих та розвинутих країнах наразі ще немає, а не те, що в Україні. Добре вже, що вона хоча б задекларована на папері і усвідомлена жінками. І святкування 8 Березня аж ніяк не змінить ситуацію на краще. Просто поступово змінюється на краще суспільство, політичний лад, розвиваються демократичні свободи, свідомість та освіта людей. Саме тоді й покращується ситуація з гендерною рівністю. Звичайно, що  само собою все це не відбувається. Для цього треба докласти зусиль усім: і жінкам, і чоловікам. Але це вже зовсім інша історія і значно ширше питання, аніж проста констатація факту.

Я живу не в вакуумі, а в суспільстві, а тому природно, що відчуваю на собі все те, що й кожна інша жінка. Думаю, що навряд чи хоч хтось із жінок не відчули на собі цю дискримінацію. Наприклад, коли мене приймали на роботу після завершення університету, то неоднозначно натякнули, що я ж заміжня, то захочу і дитину народити, і в декрет піти, а тому нічого мені робити на хорошій посаді. На щастя, у письменницькому середовищі такого немає. Ані діти, ані заміжжя, ані жіноча стать – це не перешкода для того, щоб писати, успішно видаватися і бути популярною. Тут все залежить від особистості автора, його працелюбності і таланту. Ну, і звичайно ж, від читачів, які люблять, читають і купують книги свого улюбленого письменника. І не надто важливо – жінка це чи чоловік.

      Тетяна Лежух-Вовк, адвокат, директор юридичної компанії «Лежух та партнери»

Для мене 8 Березня – це додатковий привід порадувати маму, бабусю та подруг подарунками, а також обмінятись привітаннями. Щодо роботи в цей день –  все залежить від рівня завантаженості. Якщо є можливість відпочити – то обов’язково проведу 8 Березня з рідними та близькими.

На мою думку, 8 Березня має залишитись у наших календарях. І хоча в цьому святі вже відсутній той первісний зміст, який у нього закладався, його збереження все ж є доцільним.

Я визнаю свято і завжди з вдячністю та позитивом реагую на вітання, адже для мене воно завжди пов’язане з весною, жіночністю і красою.

Особисто я ніколи не стикалась з проблемами гендерної нерівності. Єдине, мені здається, що в нашій країні ще присутні стереотипи щодо можливості доступу жінок до певних професій (наприклад, щодо військових професій), проте вони не носять системного характеру.  Особисто я не пам’ятаю випадків гендерної дискримінації.

   Оксана Мацько, кандидат філологічних наук, доцент ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

До 8 Березня я ставлюсь дуже толерантно: хто хоче – нехай святкує, хто не хоче – нехай не святкує. У моєму оточенні його завжди сприймали просто як вихідний день на початку офіційної весни, із Днем боротьби жінок за свої права ніколи не асоціюючи. Вітань особливо не чекаю, але, якщо хтось хоче привітати, – не відмовляюсь. Головне, щоб вітання були щирими. Найгірше, коли вітання на 8 Березня сприймається як повинність: три чахлих тюльпанчика у бухгалтерію, три чахлих тюльпанчика у відділ кадрів, коробка цукерок вчительці й далі за списком. У цьому немає свята. Немає свята у автоматичній розсилці банальних віршиків і позбавлених художнього смаку картинок.

Як фахівець із риторики і мовленнєвого етикету, наполегливо раджу: хочете привітати – скажіть або напишіть кілька щирих слів особисто. Звертайтесь персонально до того, кого вітаєте. Не тиражуйте готові вітання списком. Фальшиві вітання нікого не вразять і не порадують. Свято – це те, що в душі. А бездушність і формальність зі справжнім святом несумісні. Вже починається у соціальних мережах і месенджерах злива анімованих картинок і фотографій зі смаглявими красенями, сотнями троянд, келихами шампанського, червоними кабріолетами, лабутенами і помадами шанель вперемішку. Ви так собі уявляєте «жіноче щастя»?! Суцільний несмак і є жіночою мрією?! На пострадянському просторі 8 березня стало квінтесенцією пошлості й маркетингу. Треба залишати позаду цю банальну традицію.

    Мирослава Мірошник, засновниця ЖиттяLab, книжковий сомельє і трохи філософ

Я досить нейтрально ставлюся до цього свята. Я не дарую подарунків рідним і не вимагаю подарунків для себе. Але з радістю можу розділити це свято з подругами за келихом вина.

Я не думаю, що варто скасовувати 8 Березня. У нинішній економічній ситуації забирати у людей свята – це знущання. Я не вважаю 8 Березня радянським святом, для мене це просто святковий день, чим більше таких днів, тим краще.

Якщо мене сьогодні вітатимуть, швидше за все, скажу «дякую», адже людина хотіла зробити мені приємно.

В Україні є гендерна нерівність, і потрібно розуміти, що це питання не тільки пригноблення жінок, а також питання пригноблення чоловіків. Жінки і чоловіки пригноблюють один одного у багатьох аспектах, просто ці аспекти різні. І найчастіше висвітлюється тільки жіноче гендерне питання. Моя ж позиція про реальну рівноправність. Це наприклад, коли чоловік може піти в декрет, зараз це неможливо.

Так, бували випадки, коли мене дискримінували за ознакою статі. Ми живемо в такому суспільстві, де є жіноче і чоловіче. Ми практично все приречені на стереотипне мислення. Навіть я цим грішу, іноді)

    Ярина Цимбал, літературознавиця

Для мене 8 Березня — це день жіночої солідарності в боротьбі за рівні права. Позаяк я людина творчої професії, ще й великою мірою фрілансерка, у мене інакше розуміння свят і вихідних. Так, цього дня я працюватиму, так само як на будь-яке інше свято чи в будь-який день — Новий рік чи Різдво, чи в суботу, чи в неділю.

Свято скасовувати не треба, адже ним користуються не тільки маркетологи й рекламники, — воно привертає увагу до невирішених гендерних проблем, до дискримінації жінок за статтю. Інша річ — вихідний: чи треба його скасовувати? Очевидно, це буде дуже непопулярний захід, і то зовсім з інших причин. Та якщо у нас вихідний другий день після релігійних свят, то чому 8 Березня не може бути вихідним.

Я визнаю це свято. Можливо, я вкладаю в нього інше значення: для мене це не маркетингове свято жіночності, ніжності й весни, а день солідарності з жінками в усьому світі, день, коли всі ми повинні виступити проти дискримінації за статтю. Парфуми я собі вже купила, вино теж. Свято «з тортом і шампанським» я можу влаштовувати собі щодня, для цього не треба особливих нагод.

На жаль, в Україні поки що далеко до гендерної рівності. Досить поглянути на представленість жінок у політиці, в бізнесі, на керівних посадах у будь-якій галузі. Навіть в освіті й культурі, які у нас ніби негласно відведено жінкам, жінки-керівниці переважають, здається, лише серед директорок дитсадків і бібліотек. Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію, бо наші депутати-чоловіки, виявляється, бояться самого слова «гендер» як вогню.

У моєму житті були випадки дискримінації за ознакою статі. Так, при однаковій кількості балів на вступних іспитах в аспірантуру взяли мого колегу. Як пояснив мені директор інституту і мій науковий керівник, їм більше потрібні чоловіки, бо вони потім обіймають керівні посади. І хоча він говорив це ніби жартома, щоб мене якось розрадити, це була щира правда. На той момент в інституті була тільки одна жінка — завідувачка відділу. З часом їх стало четверо.

   Анна Шестак, літературознавиця, піар-менеджерка, журналістка газети «Бульвар Гордона», кандидатка філологічних наук

Чи працюватиму я 8 Березня? У мене вільний графік, тому я не ділю тиждень на вихідні і будні. Як складеться, швидше за все. Але знаю точно, що вітатиму з 8-м родичок, подруг, учительок своїх: інакше сама вважатиму себе неввічливою.

Я вважаю, що на державному рівні треба не свята відміняти, а корупцію, хабарництво, нехлюйство держслужбовців у ставленні до своїх обов’язків… Оті всі гирі на ногах у держави, що заважають їй іти вперед. Проте ми, натомість, воюємо зі святами й вулицями. На жаль.

Так, я визнаю право привітати мене у цей день і говоритиму “спасибі”).

В Україні гендерна рівність має поки декларативний характер. Бо оце «шо вона, баба, може» у нас досі в силі. У моєму житті були випадки дискримінації за ознакою статі. І найогидніше, що це робили саме жінки. Царство небесне професорці одній, геніальній ученій, фахівцеві із зарубіжної літератури, яку, мабуть, сотні випускників її із вдячністю згадують. Проте я досі пам’ятаю, як вона радила моїй керівничці, своїй подрузі, не брати мене в аспірантуру – бо дівчина. “Это разврат, это рожать, это не наука, зачем это?”. Я не знала тоді, насправді, сміятися чи плакати. Але говорилося при мені, і з неприхованою огидою до представниць жіночої статі. До речі, жононенависники мені, слава Богу, не траплялися. Лише жононенависниці. Самі себе дискримінуємо, виходить.

   Олександра Жицька, дієтолог-фудхакер, експерт зі здорового способу життя

Для мене 8 Березня – ще один весняний день. Я буду працювати, а точніше, займатись своєю улюбленою справою. У такий день, коли більшість святкує і відпочиває, я зможу більше часу приділити творчим задумам, адже дзвінків та повідомленнь буде значно менше, ніж звичайно.

Я за те, щоби були свята, які нам нагадуватимуть про людські цінності, про рідних і важливих для нас людей та події.

Мені здається, якщо опитати людей, мало хто зможе пояснити, що за свято 8 Березня і навіщо його святкувати. Хтось скаже, що це свято весни та краси, хтось скаже, що це вихідний, коли жінкам дарують квіти і т.д… Якби це залежало від мене, я б скасувала 8 Березня і створила б наш український жіночий день, який би справді був святом жінки. День, який нагадував би нам про любов, повагу і цінність жіночої енергії.

Коли мене вітають, дякую, при цьому зазначаючи, що я не святкую цей день.

Я ніколи не стикалася з проявами гендерної нерівності. Хоча знаю, що багато людей стверджують протилежне. Але мені здається, що нам не вистачає фундаментального – людської рівності. Саме тому прояви нерівності просто між людьми можуть сприйматись як гендерні чи інші.

Нам не вистачає розуміння і поваги просто до Людини незалежно від статі.  Наша держава дуже молода, радянське мислення ще дається взнаки. Нам треба вчитись любити і поважати перш за все себе, і, звичайно, інших. Варто навчитись відстоювати свої особисті межі, чи, скажімо, коректно висловлювати власну думку, не ображаючи опонентів, без критики чи агресії, спочатку таким речам потрібно навчитись, а потім розбиратись з “нерівностями та відмінностями”.

Я стикалась з проявами неповаги, агресії, порушенням особистих кордонів, навіть зі спробами фізичного насильства. Але не вважаю це проявом саме гендерної нерівності.

Навпаки, я переконана, що у мене, як у жінки, є навіть перевага, особливо якщо мій партнер чи опонент – чоловік. Треба використовувати цю перевагу по-жіночому. Якщо я буду втручатись з кулаками у чоловічу бійку, я точно програю, така вже природа. І не важливо – «кулаки» фізичні, моральні, вербальні. Жінка має величезну силу, особливо коли знає, як і куди її правильно спрямувати.

       Галина Панченко, технолог з пошиття одягу

8 Березня – це жіноче свято. Можу як працювати, так і відпочивати. Для мене це не принципово.

Чи варто скасувати це свято на державному рівні? Ні, на мою думку, це не доцільно. Не бачу в цьому святі нічого поганого.

Я святкую 8 Березня. Отримувати подарунки, квіти, привітання завжди приємно.

Не впевнена, що в нашій країні є гендерна рівність, швидше йдеться про те, що така рівність поки має декларативний характер. Хоча у моєму житті наразі не було випадків дискримінації за ознакою статі.

   Анна Зайчук, редактор (СТБ)

8 Березня для мене в першу чергу – вихідний, нагода провести день із рідними. Знаю, що зараз модно відмовлятися від усього радянського, але я не така категорична. Це вже частина нашої історії, навіщо від неї відмовлятися? Краще переосмислити і взяти найкраще, що в ній було. Для мене 8 Березня ніколи не асоціювалося з Кларою Цеткін чи з феміністками. Радше з Лесею Українкою, як це не абсурдно звучить… «І знов весна, і знов надії». 8 березня – початок весни, пробудження природи, народження нового життя. Чудова асоціація із жінкою. Свято жіночності. І зайвий привід для чоловіків виявити свою  прихильність. Раніше лицарі змагалися за даму серця на турнірах шпагах. Тепер нехай змагаються у креативності.

Скасовувати це свято не потрібно. Українці і так працюють багато і часто – понаднормово. Зайвий відпочинок не завадить.

Що стосується дискримінації за ознакою статі, то у моєму житті таких випадків не було.

 

Анастасія Власопуло, вчитель, журналіст

Кожен вихідний для мене і є святом. Працювати цього дня точно не стану, присвячу час рідним. Я проти скасування 8 Березня як державного свята, тому що традиції треба продовжувати (на те вони і традиції) та започатковувати нові. Це не повинно бути на рівні скасування певних свят чи перейменування вулиць. Починати будувати нову країну треба з покращення економічного становища. Привітання завжди приємні, якщо вони від щирого серця. Поняття гендерної рівності, на жаль, дуже часто вульгаризують. Коли, скажімо, аби довести свою важливість, жінки демонструють голі груди.

Таким чином ми самі даємо підстави вважати, що більше аргументів не маємо та підтверджуємо цим класичні анекдоти. Неприємно чути такі фрази «ти ж дівчинка» або «ти ж жінка». Бо тим примарним маніфестом «справжньої» жінки соціум з дитинства пропагує гендерну нерівність та несхожість. Те ж саме стосується і висловлювань типу «ти ж хлопчик» чи «ти ж чоловік». На жаль, навіть у XXI столітті, прийшовши на співбесіду, можна зіткнутися з дискримінацією за ознакою статі. Наприклад, все класно, проте на цю посаду ми шукаємо чоловіка – або через понаднормову роботу, що жінці не під силу, чи то просто дівчата зазвичай не такі спритні.

 

   Жанна Куява, журналістка, письменниця

Мені хочеться, щоби цей день став нарешті «справжнім святом», але не в отому викривленому вигляді, яким воно є досі: з шаблонними вітаннями й однаковими квітами. А щоб скрізь цього дня було чути жінок, які розповідали би, як їм живеться, чим вони пригнічені, ким ображені й принижені; як їм працюється на робочих місцях, чи гідно (на рівні з чоловіками) оцінена їхня праця; що їх не влаштовує, які з їхніх прав і свобод порушено і куди вони можуть звернутися, аби це виправити. Коли українки скажуть, що нарешті ми живемо так, як самі обираємо, тоді це можна буде відсвяткувати.

Я, мабуть, підніму цього дня келих вина, бо принаймні в своїй сім’ї почуваюся на рівні зі своїм чоловіком, вага моїх слів і рішень – така ж, як і його. Гадаю, непогано починати з малого – власної родини.

Скасовувати свято не потрібно. Це що – забути взагалі, хто такі жінки і як воно їм у цій країні ведеться? Скасувати варто хіба формат «святкування», якщо це можна так назвати, зважаючи на купу приготувань і зобов’язань, що зваляться цього дня на жіночі плечі.

У мене вже декілька років поспіль одна реакція на чоловічі вітання з «жіночим святом»: «Якщо ти вітаєш мене з тим, що я маю точнісінько такі права, як ти, тоді, гаразд, слухаю». Багато хто, до речі, взагалі не розуміє, про що я кажу, і це сумно.

Чи є в Україні є гендерна рівність? Гадаю, щось подібне зараз існує у війську, бо чимало жінок стали військовими й воюють на рівні з чоловіками. А щодо інших сфер, то рано про це говорити. Крім цього, чимало жінок не потребують отої гендерної рівності, їх влаштовує жити згідно зі стереотипами й радянським вихованням. Неприємно чути, коли батьки виховують зі своїх доньок «справжніх принцес», мовляв, «для дівчини головне – вдало вийти заміж». Про виховання доньки як самодостатньої особистості батьки часто забувають.

Не пригадую, щоб мене дискримінували за ознакою статі, стараюся відвойовувати своє місце під сонцем. А те, що книжки, які пишу, називають «жіночими» романами, то певною мірою так воно і є, адже написані вони жінкою.

Якось в офісі під час «восьмеберезневого» застілля одна науковця сказала: «І все-таки місце жінки вдома, на кухні, коло дітей і чоловіка, а не, наприклад, на війні й зі зброєю в руках…» Це мене страшенно зачепило, хоч і, здавалося б, не стосувалося прямо. «Якщо би я вирішила йти в армію, то хто би міг мені стати на заваді? Ніхто не може вирішувати за мене! Як і за тих жінок, що зараз воюють», – відповіла я. Хочеться, щоби право вибору будь-якої жінки поважалося не лише чоловіками, а й жінками, котрі мають інші погляди на життя.

   Олександра Доморосла, бібліотекар

У мене немає сентиментів щодо 8 Березня, я не відчуваю, що для мене це свято. Переконана, що останні кілька років істерія щодо привітань на 8 Березня тримається тільки завдяки старанням маркетологів.

При цьому скасовувати 8 Березня, як, наприклад, 23 лютого, не варто. Нехай у календарі це залишиться Міжнародним жіночим днем, але без вихідного та суцільної істерії з нещасними тюльпанами та банальними привітаннями за гендерною ознакою.

Точно знаю, що чоловік мене не вітатиме, ми з ним давно домовились. Якщо хтось із близьких друзів привітає – поіронізуємо з цього разом. А щодо решти привітань «для галочки», то подякую, щоб не образити людину. Раптом для неї це важливо?

На жаль, поки в Україні ще рано говорити про гендерну рівність. У суспільстві існує багато патріархальних установок та стереотипів щодо «жіночої долі». Їх потрібно «вичавлювати» з себе незалежно від статі чи віку.

У моєму житті були випадки дискримінації за ознакою статі: і в університеті, і на роботі. Але я намагаюсь не тримати подібні інциденти в пам’яті й не вважаю, що всі чоловіки упереджено ставляться до прав жінок. Образити жінку тільки тому, що вона жінка, може лише чоловік з низьким рівнем культури.

  Оксана Осмоловська, поетка, журналістка, феміністка

Особисто для мене 8 Березня є справжнім святом. Я категорично проти того, аби це свято скасували на державному рівні. Коли вітають, дарують квіти – я реагую лише позитивно, не бачу в цьому нічого поганого.

У цій країні є лише видимість гендерної рівності. Гляньте, скільки у нас політикинь або зверніть увагу на різницю в заробітних платах. Чи були випадки, коли мене дискримінували за ознакою статі? Так, одного разу на співбесіді мене спитали: “Ви ж така гарна дівчина, навіщо Вам узагалі працювати?”.