Паблік-артом, або ж публічним мистецтвом, англомовна Вікіпедія називає мистецтво у будь-якому засобі масової комунікації, а також таке, що розміщене у вільному доступі для всіх, зазвичай просто неба. Українська Вікі додає до цього визначення ще танці, процесії, вуличні театри, поезію. Але загалом сюди входять і традиційні музеї, театри та галереї, оскільки до них має доступ широка громадськість.
Отже, навіщо в час війни та затяжної економічної рецесії збільшувати видатки на публічне мистецтво? Мегаполіс спробує це з’ясувати далі.


“Мистецтво заради мистецтва”. Ця фраза нагадує нам про суперечку, яка зародилася у Франції ще в XIX столітті. Тоді люди вважали, що творчість не може підтримувати жоден соціальний чи політичний порядок денний. Однак нині більшість митців переконані, що мистецтво може змінювати світ, залишаючись при цьому естетично цінним.

В цьому контексті ми можемо згадати про Бенксі, англійського графіті-художника, громадського активіста та кінорежисера, особа якого не встановлена. Його меседжі зазвичай антивоєнні, антикапіталістичні та антивладні.

На прикладі робіт Бенксі ми бачимо, що паблік-арт таки має свій посил, причому абсолютно чіткий. Між іншим, у Британії діє арт-проект Дісмоленд (від англ. Dismal – гнітючий та land – земля). Розрекламований як найбільш розчаровуюча туристична принада, нині він щодня відчиняє двері перед більш ніж 4500 відвідувачами. А до самого приморського містечка Вестон-супер-Мер, де він розташувався, Дісмоленд допоміг залучити понад 20 мільйонів фунтів стерлінгів інвестицій.

Ще один приклад позитивного впливу паблік-арту – район Белльвілль у Парижі. Історично він асоціювався з околицями, заселеними робочим класом та переселенцями. Звідси ж родом, до речі, й Едіт Піаф.

Легальне графіті як елемент публічного мистецтва докорінно змінило імідж цього попервах депресивного району. Тепер це – альтернатива класичному Парижу.

Треба додати, що графічна концепція району динамічна, вона постійно оновлюється. Так, зокрема, вуличні художники Белльвілля відразу ж зреагували на трагічні події у Парижі. Тепер частина зображень та надписів у тут постійно нагадуватимуть мешканцям про невимовне горе, що спіткало місто.

3“Покинутий, але не потоплений”

Ще один приклад із-за кордону – Массачусетський музей сучасного мистецтва із кумедною назвою MassMoCa. Його локація – закинутий будинок загальною площею понад 52 тисячі квадратних метрів. Нині тут експонуються великі арт-інсталяції, що вже привабили більш ніж 100 тисяч відвідувачів та принесли місцій економіці близько 15 мільйонів доларів. До речі, саме завдяки музею вартість місцевої нерухомості зросла на 13 мільйонів доларів.

Точна кількість недобудов у Києві невідома, але приблизні підрахунки зводяться до понад півсотні закинутих споруд. Досить пройтися центром, аби зрозуміти, що таких будівель у самій тільки столиці налічується значно більше. Тільки уявіть, які прибутки вони могли б приносити, якщо б використовувалися як локації для публічного мистецтва

Однак ми розкажемо про економічний вплив паблік-арту трохи згодом, бо передовсім – вплив соціальний.

Нині більше, ніж коли-небудь, наша країна потребує благополуччя. Наша самооцінка як нації й досі вкрай низька, а взаєморозуміння та толерантність стосовно до інших вимагає тривалої практики. Деякі дослідження вказують на те, що паблік-арт допомагає відновити або створити спільнотність та національну ідентичність, а також побудувати соціальні зв’язки. Публічне мистецтво позитивно впливає і на соціальну ізоляцію (знижує її) та загалом провокує відродження суспільства. Чи ж це не те, чого наша країна найбільше потребує саме зараз?

Притаманний публічному мистецтву вплив також ніхто не відміняв: це, власне, естетичний розвиток, творча та пізнавальна стимуляція.

У зв’язку зі своєю роботою авторка цієї статті багато часу проводить у відрядженнях на сході України. За результатом таких поїздок напросився висновок: маленькі міста Донбасу здебільшого дійсно депресивні у плані публічного мистецтва. Частково цей факт (звісно, у комплексі з усіма іншими) – ключ до розуміння того, чому війна охопила саме цей регіон

А тепер найважливіший аргумент на користь того, чому нашій країні варто збільшити фінансування публічного мистецтва щонайменше на 50%.

Економічний вплив паблік-арту – це:

  • пряме працевлаштування (безпосередньо в музеї та арт-галереї);
  • непряме працевлаштування (зокрема, через розвиток туризму, який створить нові робочі місця);
  • економічне зростання та розвиток (залучення бізнесу та інвестицій у регіон/населений пункт);
  • особистісний (зростання заробітної плати, гонорарів митцям, продажів їхніх робіт);
  • витрати туристів на їжу, житло, послуги та покупки (і податки з цього в тім числі).

Якщо ми поглянемо на американську статистику, то побачимо, що сценічне мистецтво і незалежні митці приносять в економіку США 698 мільярдів доларів, що відповідає 4% ВВП країни. Отже, мистецтво загалом та паблік-арт зокрема допомагають країні розвиватися.

А тепер – трохи вітчизняної статистики. За останніми даними Держстату, в Україні працює близько мільйона держслужбовців різних рангів. Згідно із держбюджетом на 2016 рік, на утримання громіздкого чиновницького апарату українці витратять 114 мільярдів доларів

Що ж до осіб, зайнятих у сфері культури та здоров’я – їх близько 200 тисяч. А на весь культурний сектор цьогоріч витратять 7 мільярдів доларів. Як то кажуть, відчуй різницю.

Отже, чому б не скоротити половину чиновників? Нині країна більше не потребує стільки паперової роботи, ми ж наче в електронну еру живемо. Українці витрачають надто багато грошей на утримання держслужбовців, натомість одержуючи ганебне хабарництво та дерибан як не землі, то бюджету.

Крім того, я хотіла б запитати, де б ви радше придбали житло (уявімо, що грошей достатньо) – поряд із красивим парком, музеями та театрами, чи поблизу заводу? Здається, відповідь очевидна. Це може здатися відхиленням від теми. Однак нас цікавить те, що представники бізнесу міркують приблизно так само.

Одне з улюблених місць відпочинку авторки цих рядків – парк імені Тараса Шевченка. І знаєте що? Ще кілька років тому було важко уявити, що лише лави вигадливої форми та окаті дерева здатні привабити стількох представників малого бізнесу в одне місце. І хоч критикам це може не подобатися (мовляв, понаставляли МАФів) – однак це яскраве свідчення того, що бізнес розвивається.

 

Крім усього згаданого вище, нині ми бачимо ще одну цікаву форму публічного мистецтва. Мистецький Арсенал, спочатку – платформа для експонування картин та скульптур, останні шість років впевнено доводить, що книжки (література) також можуть бути предметом паблік-арту. А про успішність Книжкового Арсеналу щороку переконливо свідчить просто гігантська черга охочих потрапити до середини.

Так, паблік-арт має багато форм, і вони не обов’язково мусять бути візуальними. Ми також можемо слухати джаз у Мушлі в Маріїнському парку, проникатися музикою і розвиватися, ставати частинкою цілого, відкривати свої серця мистецтву

А пригадуєте барикади Євромайдану? Серед учасників вікопомних подій було багато митців. Вони малювали картини просто на полі бою, створювали скульптури та інсталяції поряд із барикадами.”Краса – це наша зброя” – десь таким було кредо тих, хто творив на Майдані. Я також вірю в ці слова. І вірю, що ви вірите. В такому випадку краса – вона ж мистецтво загалом і паблік-арт зокрема – таки врятує нашу державу.



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче