Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» заснований 1996 року. З того часу видавництво випустило понад 1000 назв різних книг. Серед них – навчальна, наукова, художня література, словники та довідкові видання. Якщо осягнути усю багатогранність видань видавничого будинку «Києво-Могилянська академія», можна ошаленіти від такої кількості людської праці та відданості. Очолює видавництво вже сьомий рік поспіль прекрасна фахівчиня – Олена Миколаївна Судакова.


Олена Миколаївна, розкажіть, будь ласка, як ви вирішили пов’язати своє життя з видавничою справою?

Надворі були «лихі 90-ті». Ті, хто мав потребу не просто працювати, а заробляти якісь кошти, шукали реальної оплачуваної роботи. А у мене на той час вже була маленька донечка. Таким фахівцям-початківцям залишалася в першу чергу журналістика, або редагування як варіант. Тож свій трудовий шлях я починала у журналістиці. І працювала більшістю у видавництвах періодики. Далі було багато чого – репортажі, рецензії, огляди, статті, сюжети. Газети, журнали, телебачення… Від журналіста рухалася до редактора, заввідділом, заступника головреда, головного редактора, шеф-редактора.

2005 року мене запросили до проекту «Всеукраїнська експертна мережа», який і досі має значний вплив на моє життя. Ми нічого не знали про існування перших прототипів сьогоднішніх мереж. Мало хто розумів слова «трафік», «контент», «профайл», «блог», «пост». Ми самі навіть не все розуміли, але сумлінно збирали експертів до купи. Але ми вже створювали власну соціальну експертну соціальну мережу. Одними з тих, хто підставив нам своє потужне експертне «плече», став Національний університет «Києво-Могилянська академія», який завжди був провайдером всього нового, на чолі з його Президентом – В’ячеславом Степановичем Брюховецьким.

Мережа привела вас у ВД «Києво-Могилянська академія?

Всеукраїнська експертна мережа працює і досі, але, на жаль, тоді, коли їй був необхідний не тільки експертний, а й фінансовий ресурс для розвитку, український бізнес також не розумів, навіщо «ця фігня» потрібна, ще не міг побачити потужного потенціалу, в тому числі комерційного, соціальної мережі, тим більше не простої – експертної. Але навколо цього проекту утворилося незалежне наукове експертне товариство – Всеукраїнська громадська наукова організація «Експерти України». З 2007 року і дотепер я є її виконавчим директором на громадських засадах.

У Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» на той момент звільнилася посада директора. Шукали, підбирали, не знайшли. Зрештою В’ячеслав Степанович Брюховецький, на той момент вже Почесний Президент НаУКМА, запросив мене на розмову. Я вже мала значні контакти в експертному середовищі (рахунок йшов на десятки тисяч експертів, не тільки з України, а й з багатьох країн світу), мала певний управлінський досвід, ентузіазм та цікавість. А ще – дилетантизм у видавничій книжковій галузі. Книжкове видавництво в Україні – досить складний бізнес. Якби я мала на той момент справжній видавничий досвід, ніколи б не погодилася на пропозицію В’ячеслава Степановича (сміється). Але я його, на щастя, не мала. Тому сказала «так». Ризиковано? Безумовно. Авантюрно? Значною мірою. Але не можна рухатися вперед, не опановуючи нового. Тож я його й опановую кожного дня вже сьомий рік поспіль.

Сьогодні простежується така тенденція, що кожна третя людина працює не за спеціальністю. Що ви про це думаєте?

Третина – це ще оптимістична статистика. Ставлюся до цього нормально. Людина, на мій погляд, має працювати (якщо вона взагалі хоче працювати) не за формальною спеціальністю, а за покликанням. А тут вже «в кожного своя доля і свій шлях широкий». Не важливо, яку саме формальну назву має ваша спеціалізація у виші. Певний набір теоретичних знань, який був викладений на лекціях, ще не робить вас фахівцем.

Як саме будуть застосовані ці знання, які можливості молодого фахівця і у яких професійних нішах будуть зрештою зреалізовані – залежить від вас самих.

І від обставин. Найчастіше (хоча і не завжди, про що нам також свідчить наведена статистика) ми обираємо той чи інший виш, факультет майже несвідомо, ще дітьми. Навряд чи у підлітковому віці ми спроможні зрозуміти, чого насправді прагнемо і на що здатні. Ми маємо застарілу систему шкільної профорієнтації, вибір фаху часто відбувається  випадково, під впливом дорослих, які намагаються втілити в такий спосіб власні мрії. Тому у цій тенденції нема нічого дивного.

Наскільки важко працювати з авторами? До кожного автора потрібен окремий підхід, наскільки часто вдається знайти компроміс у співпраці з тим чи іншим автором? З ким вам легше працювати, а з ким найважче?

Мені зазвичай легко працювати з авторами – дається в знаки багаторічний досвід контактування з експертами, а це і є зазвичай наші автори. Років 15 тому було досить складно, бо я страждала на «комплекс Попелюшки»: вони – фахівці, великі, значні, розумні, поважні, а я маленька і незначна. І невідворотно настане умовна 12.00, коли «проб’є годинник», і моя «незначність» розкриється, «карета перетвориться на гарбуз, а коні – на пацюків». Щось таке. Але досвід – життєвий, професійний – велика сила, він руйнує всі ці уявні жахи.

Якщо відсторонитися від особистого, то видавцеві найпростіше працювати з тими авторами, які добре (або хоч трохи) розуміють виробничі процеси видавництва та органічно вбудовуються в їхню логіку.

З тими, хто розуміє, що написати хорошу книгу – це тільки початок складного, довгого (у місяці, а інколи – роки) шляху книги від талановитого автора до вдячного читача.  Легко працювати з тими авторами, хто розуміє такі партнерські стосунки, не квапить, терпляче сприймає робочі ситуації.

Важко буває працювати з недосвідченими авторами, а також з тими, в кого, умовно кажучи, «виросла корона на голові», хто не розуміє (і не хоче розуміти!) виробничих процесів, прагне отримати видання «на вчора», хто сприймає фахівців видавництва як обслугу, не слухає рекомендацій, зауважень, чує тільки себе.

Існує відома формула: вартість/якість/швидкість. Один з трьох пунктів завжди страждає.

Якщо, наприклад, робити справу швидко, то вийде або неякісно, або занадто дорого. Нерозуміння автором видавничих процесів провокує цейтноти, аврали, помилки. Але це скоріше виключення. Зазвичай наші автори – доброзичливі, комунікабельні, толерантні, готові до співпраці.

Розкажіть, будь ласка, про видання у вашому видавництві книги відомої журналістки Енн Епплбом «Залізна завіса». І чи правда, що з виданням цієї книги пов’язана детективна історія?

Майже детективна. Точніше – історія важкого набування професійного досвіду, вона ще і досі не закінчена, тож прізвища та назви установ упущу.

Отримати права на переклад книги лауреата Пулітцеровської премії – велика честь для будь-якого видавництва. Ці права коштували найдорожче серед всіх, які на моїй пам’яті купувало наше видавництво, набагато дорожче від середньої вартості прав на ринку.

У пошуках перекладача ми звернулися за порадою до однієї поважної наукової установи. Нам порекомендували перекладачку, її резюме було переконливим, тож ми взялися до роботи. Якщо не вдаватися у деталі, перекладачка роботу повністю провалила. Переклад був неякісним, за обсягом не вистачало приблизно третини тексту, причому «вроздріб», тобто – в одному місці відсутнє слово, в іншому речення чи абзац… І так по всьому тексту.

Коли з’ясувалося, що перекладу фактично нема, часу на друк вже не лишалося. А переклад треба було починати спочатку. Крім того, особа, яка вважала себе перекладачкою, виявилася не тільки безвідповідальною, а і вкрай нахабною. Вона вимагала за невиконану роботу захмарного гонорару, погрожувала прокуратурою, судовими позовами, писала бридкі кляузи моєму керівництву. Зрештою дійшла до того, що під час Книжкового Арсеналу підійшла до самої Енн Епплбом, яка була гостею заходу, і поскаржилася ще і їй. Правовласник зажадав від нас пояснень, нам загрожували санкції за невиконання контракту.

Як вам вдалося вийти з цієї ситуації?

Ми були змушені замовити фахову лінгвістичну експертизу цього так званого «перекладу». Офіційний експертний висновок, який ми отримали, був для перекладачки невтішним – текст перекладу абсолютно не відповідає оригіналу, і в такому вигляді книга не може бути видана. Ми знайшли іншого (дуже фахового!) перекладача, і почали все спочатку.

Зрештою книга побачила світ, із великим запізненням, але із якісно перекладеним текстом. Ця історія, яка розтяглася на кілька років, з одного боку, завдала видавництву і мені особисто суттєвих іміджевих та фінансових втрат. Енн побажала, аби права на переклад її наступної книги були надані іншому видавництву. Я її розумію.

Я отримала кілька важливих життєвих та професійних уроків та зробила на подальшу роботу багато висновків: передусім стосовно кадрових і фінансових питань, оптимізації робочих процесів, удосконалення договірних стосунків тощо. Вся ця ситуація стала справжнім психологічним випробуванням: з двох поганих варіантів (порушення дедлайну або ганебний переклад) нам необхідно було вибрати менш поганий. Ми пішли більш складним шляхом – дорожчим і довшим, але більш правильним. Видання, до речі, вийшло надзвичайно цікаве!

У вас дуже відповідальна та надзвичайно цікава робота. Як ви даєте собі раду з таким шаленим ритмом?

Це справді непросто. Директор будь-якого підприємства працює практично цілодобово, я навіть уві сні бачу роботу, знаходжу якість рішення та відповіді. Часу на повноцінний відпочинок практично не лишається. Але я не скаржуся, мені подобається насичене життя, відчуття власної затребуваності.

Справлятися допомагають ретельне планування та ранжування роботи за важливістю та терміновістю. Принцип Паретто: 20% зусиль дають 80% результату. Головне – правильно визначити ці 20% та зосередитися саме на них, не загрузаючи у 80% дрібниць. Це буває непросто. Важливим є контроль виконання робіт. Делегування повноважень. Відповідальність. Позитивне сприйняття навколишнього світу. Новини не бувають добрими чи поганими, новини – це просто новини. Емоційного забарвлення їм надаємо саме ми, своїм сприйняттям.

Що вас надихає у вашій професії? Що спонукає до нових звершень не дивлячись ні на що?)

Надихають в першу чергу цікаві проекти та прекрасні люди! Мені дуже щастить на хороших людей!

Надзвичайно важливим для мене є чудовий колектив нашого видавництва – я завжди можу покластися на своїх колег, як у справах, так і в житті.

Я маю досвідчених і потужних наставників, колег з НаУКМА, які завжди готові допомогти. У нашого видавництва відповідальні та чесні партнери, талановиті автори, вдячні читачі. Мене дуже підтримує моя родина, вирішення практично всіх домашніх проблем я переклала на свою стареньку маму та частково – на дітей, які, разом з тим, також багато працюють. Чоловік, досвідчений фахівець у бізнесі та управлінні, – мій головний радник і консультант з багатьох питань. Все це надихає. Дякую всім цим прекрасним людям за надану мені можливість бути амбітною, прагнути перемог, працювати, рухатися, вдосконалюватися. Без них все було б інакше!

В Україні саме у сфері видавничої справи стає все більш популярним фріланс. Особливо усе, що стосується якихось окремих проектів, перекладів і т. д. Вам не здається, що вже через декілька років все буде триматися на фрілансі? Бо зараз для того, щоб потрапити до штату редакції, треба бути майже унікальною людиною.

Я думаю, що фріланс навряд чи замінить собою інші форми організації роботи. Ми також за угодами співпрацюємо з фрілансерами, це буває інколи зручно. Але радше така форма співпраці є для роботодавця вимушеною формою заощадження, оптимізації витрат.

Із покращенням у економіці фріланс поступово буде мінімізуватися – співробітники прагнуть стабільності, впевненості у завтрашньому дні. Роботодавцеві також загалом краще співпрацювати з фахівцем, якого він добре знає, якому довіряє, в навчання та розвиток якого вкладається. В таких стосунках значно вищий рівень взаємної відповідальності.

Щоб потрапити до штату редакції, необхідно поступово набиратися досвіду, весь час вчитися нового, вдосконалювати навички. Це не стільки унікальність, скільки поступове нарощування професіоналізму. Зараз економічно жорсткий час, обмежені ресурси, тому є підвищений попит на міцних професіоналів, яким не треба розповідати, що і як їм робити.

Але фріланс не зникне. Це питання особистої внутрішньої організації – є люди, які категорично не можуть працювати в офісі з 9.00 до 18.00. Фріланс  для них – найкраща форма співпраці.

Пані Олено, що можете порадити молодим видавцям, так би мовити, бізнесменам-початківцям у видавничій справі та поліграфії?

Можна скласти цілу книгу лайфхаків з власного досвіду (усміхається).  Спробую коротко і загально. Згодиться не тільки для видавців чи поліграфістів.

1. Спільна ідеологія. Вона має бути присутня у стратегії всього видавництва і кожного окремого проекту. Це те, що утримує навколо себе і мотивує всіх залучених фахівців.

2. Корпоративна етика та повага до партнерів, старших та молодших колег. Це дозволяє створити необхідну для творчості продуктивну атмосферу.

3. Документація має бути завжди у порядку. Кошториси, договори, акти, накладні. З цього починається порядок у роботі. З перевіряючими органами не сперечаються, а дослухаються до них, дякують та виправляють помилки.

4. Фінанси. Їх завжди треба рахувати ДО початку проекту. В кошторисах не забувайте, крім очевидних витрат, враховувати «приховані» витрати (адміністративні, поштові, транспортні, банківські, зв’язок, канцелярію тощо) та непередбачувані витрати: зміна в той чи інший бік курсу валют, зміна законодавства, несподіване вимкнення електроенергії чи погіршення погодних умов.

5. Кадри вирішують все. Переконливе резюме – не запорука фаховості. Винаймаючи працівника, не соромтеся попросити портфоліо виконаних проектів, запитати листи-рекомендації від попередніх роботодавців. Якщо самі шукаєте роботу, не прикрашайте резюме зайвим. Прогалини у знаннях чи досвіді рано чи пізно помітять. Буде незручно.

6. Відповідальність та чесність щодо авторів, замовників, партнерів, співробітників створюють репутацію. Репутацію треба берегти, вона набувається складно, псується неочікувано.

7. Розвиток. Не соромтеся запитувати та не лінуйтеся вчитися нового. Рухатися необхідно все життя, людські можливості неосяжні. Завжди є чого вчитися. Також треба надавати можливість вчитися та підвищувати кваліфікацію вашим колегам – це буде лише на користь спільній справі. Знання іноземних мов є вкрай бажаним для всіх співробітників, або для більшості з них. Це суттєво розширює можливості вашого особистого розвитку та всього підприємства.

8. Гнучкість, толерантність дипломатія – з одного боку. З іншого – не бійтеся сказати «ні» в інтересах справи. Але дипломатично.

9. Професійне вигорання – його треба уникати. Навіть якщо у вас безліч енергії, не можна допускати її перевитрат. Відновлюватися значно складніше, ніж від початку раціонально використовувати сили. При «вигоранні» значно погіршується ефективність, можна навіть захворіти. Тому всю роботу краще виконувати у робочий час, а не у понаднормовий. Відпочивати необхідно вчасно і якісно.

10. Спокій та почуття гумору рятують від зайвої драматизації справді драматичних моментів життя. Усміхайтеся.

А фахові видавничі чи поліграфічні знання і навички прийдуть.