Нещодавно у рамках 15х4 – серії некомерційних заходів для фанатів науки і лекторів відбулася зустріч Gender Talks. Одна з тем була присвячена гендерним стереотипам у житті чоловіків. Про те, як живеться чоловікам у світі, де існує безліч стереотипів щодо того, яким має бути справжній чоловік, розповів Тимофій Дружинін. А портал Мегаполіс занотував усе це для вас, щоб і ви були в курсі.


Слова «стать» і «гендер» часто синонімізуються навіть у науковій літературі. Але потрібно зауважити, що стать – це біологічна характеристика, а гендер – соціальна.

В рамках репродуктивної білології існує тільки дві статті. Але, якщо визначати статеву приналежність за будовою геніталій (саме так визначається стать новонародженого), то можна говорити про п’ять статей:

1) ті, що мають жіночі геніталії – жінки,
2) ті, що мають чоловічі геніталії – чоловіки
3) ті, що мають змішані геніталії – гермафродити (герми)
4) ті, що мають переважно жіночі геніталії, але є й елементи чоловічих, (фемінні псевдогермафродити
5) ті, що мають переважно чоловічі генітаії, але є й елементи жіночих (маскулінні псевдогермафродити (мерми)

Якщо ж взяти за основу не будову геніталій, а спрямованість сексуального бажання, то можна виділити 5 типів гендерної ідентичності:

1) чоловічий
2) жіночий
3) чоловічий гомосексуальний
4) жіночий гомосексуальний
5) транссексуальний (ті, хто не приймають свою стать)

Для того, щоб відділити стать як біологічну характеристику від характеристик соціально-культурних, американський сексолог Джон Мані ввів поняття гендер. Гендер – це соціальна стать, яка визначає поведінку людини в суспільстві і те, як ця поведінка сприймається. У психології і сексології поняття «гендер» вживається у більш широкому сенсі, маються на увазі будь-які психічні або поведінкові якості, які асоціюються з маскулінністю і фемінністю і, ймовірно, відрізняють чоловіків від жінок. Тобто, гендерні ролі – це приписування певних якостей і очікування, які є в культурі, плюс оцінка такої поведінки як правильної чи неправильної.

Конкретні чоловіки і жінки різні за біологічними характеристиками, за особливостями психіки, за інтересами, знаннями, смаками… А розуміння, що ж таке маскулінність і фемінність вибудовується на основі спостережень за собі подібними і неподібними. Таким чином, у кожного нібито є сценарій того, яку роль грати: мачо, стиляги, ботана, кокетки – цих ролей величезна кількість і вона щоразу збільшується. Але проблема з розігруванням ролей полягає в їхньому внутрішньому протиріччі.
Ми сприймаємо маскулінність як щось монолітне. Це – сильний, сміливий, героїчний чоловік, той, який все може.

Яскравим прикладом моноліту, концентрованим уявленням маскулінності, є Тоні Старк.

tony-stark-robert-downey-jr-jericho-missile-iron-man-1-1

У ньому без протиріч поєднуються усі характеристики маскулінності: він успішний, лідер своєї справи, визнаний іншими, сексуальний і водночас розумний та розсудливий. У звичайної живої людини виникає питання: «Як у нього це виходить? Це взагалі можливо?» Такий персонаж швидше є казковим, бо складно уявити поєднання гарячої спонтанності і холодної розсудливості в одному флаконі. І саме в цьому полягає проблема монолітності маскулінності. Справа в тому, що маскулінність завжди і всюди практично є синонімом сексуальності, справжній чоловік завжди сексуальний. Але разом з тим практично всюди існує інший символ означення маскулінності – це логос, раціональне начало.

Для прикладу візьмемо середньовічну патріархальну культуру.

Одна модель чоловіка – це рицар, інша – монах.

І з точки зору рицаря, не сексуальні монахи були «проблематичними»: чоловіки вони взагалі чи ні? Але якщо подивитися на це з іншої сторни, то людина, яка здатна стримати свої імпульси, подолати і контролювати їх, виявляється ще більшим чоловіком, ніж будь-який воїн, який рве всіх на шматки і не може себе стримати. Логічно, що у чоловіка виникає питання: як ці дві прекрасні якості у собі поєднати? З одного боку, бути завжди готовим дати по пиці, з іншого, вміти себе стримувати, коли це потрібно.

Боб Коннел, вона ж Рейвен Коннел, ввела поняття гегемонної маскуліності. І визначила її як певну ієрархію, яку ми самі собі створюємо в маскулінному світі. Модель гегемонної маскуліності відкрили, ґрунтуючись на спостереженнях в школах за поведінкою хлопчиків. Гегемонна маскулінність – нормативна структура, яка забезпечує хлопчику чи чоловікові, який ймовірно володіє цими якостями і планує розділяти ці цінності, місце на вершинні гендерної ієрархії. Формується така система в гомосоціальних групах. Гомосоціальність – універсальний соціальний і психологічний феномен, це орієнтація людей на спілкування і діяльність перш за все з тими, хто на них схожий. Чоловікам ця особливість особливо притаманна, у них є бажання і потреба відділятися від жінок, потреба в сегрегації, чіткого, абсолютного розмежування чоловічих і жіночих функцій.

Є психологічні дані, зокрема кросскультурні, які показують одну і ту саму картину. Вже у віці трьох років статеву сегрегацію починають дівчата, тому що у них раніше формується самосвідомість, вони раніше замислюються над тим: «Хто я?». Вони надають перевагу грі з дівчатками, а не з хлопчиками. Тобто, починають вони. Але вже у віці п’яти років інціативу повністю перехоплюють хлопчики, і для них стає жорсткою абсолютною нормою – виключення дівчат.

Справжній хлопець – це той, у якому немає нічого дівчачого

queer-381217_960_720

Вступаючи в такі групи у садочках, школах і т.д., чоловіки починають виробляти еталони власної поведінки. Тобто, я бачу, як поводяться хлопці і повторюю їхню поведінку, я в жодному разі не буду поводитися так, як дівчата. Таким чином, потрошечки ми починаємо накопичувати досвід власних гендерних ролей. Тобто, вже з раннього віку починають формуватися маленькі, але вже стереотипчики. І, очевидно, що у цих умовно сегрегованих спільнотах і формуються ті риси, які потім називаються чоловічими, чи маскулінністю. У чоловічих гомосоціальних групах виникає таке поняття як «чоловіча дружба», яка поетизується і стає еталоном справжнього чоловіка. Для чоловіків це – цілком реальні, дуже важливі цінності.

Але… як наслідок цього виникає гомофобія і будь-які форми ксенофобії. З одного боку, як обмеження, означення «стоп-лінії» для чоловічих інтимних стосунків і разом з тим як побудова ієрархії за принципом правильний/неправильний чоловік. Робиться це для підтвердження особистої справжньої маскулінності. (Я – справжній мужик!) Тобто, не обов’язково самовдосконалюватися, можна ще й принижувати інших. Таким чином, очевидні дві сторони гомофобії і утисків взагалі:
1. встановлення меж стосунків між чоловіками і контроль за ними (чоловіки не мають бути дуже близькими)
2. спосіб піднятися по ієрархічній драбині і підтвердити власну маскулінність.


Американський соціолог Майкл Кюммель казав, що гомофобія спрямована не тільки проти геїв, це – спосіб створення ієрархії, доказ того, що я справжній чоловік, а хтось інший – несправжній. Тому що ідеалу маскулінності (найкращий, найсміливіший, великий і рішучий) досягти складно чи неможливо, набагато простіше когось «опустити», принизити.


Гегемонна маскулінність дає переваги: статус, влада, авторитет у ровесників, у інших чоловіків. Для чоловіка, особливо для хлопця, головною референтною групою є інші хлопці. Він з ними змагається, він має перемогти, він оцінює себе за їхніми критеріями.

Навіть успіх у дівчат має бути підтвердженим у компанії хлопців

grind-down-the-aisle-1116831_960_720

У цьому сенсі стосунки між чоловіками і хлопцями завжди суб’єктно-субєктні,навіть якщо вони конфліктні, ієрархічні і т.д. Що стосується жінки, дівчини, то для того, щоб хлопець усвідомив її як суб’єкт, має пройти багато часу. І не завжди, не в усіх чоловіків це виходить. Є дуже багато чоловіків, абсолютно гетеросексуальних, які сплять тільки з жінками. Але це єдине, що вони хочуть робити з жінками, все інше: працювати, проводити вільний час, розмовляти – вони будуть з іншими чоловіками, і жінку в ці інші речі можуть допускати, можуть не допускати.

Негативні сторони гегемонної маскулінності

Нереалістичний образ. Справжній чоловік має завжди і в усьому бути першим, він намагається це зробити. Ця установка дійсно сприяє тому, що він стає сильним, конкурентноздатним. Але якщо йому це не вдається, то виникають неврози, відчуття неповноцінності і т.д.

Блокування емоційних реакцій. Вже написано багато праць і художніх творів про неекспресивного чоловіка, про те, що чоловік, має труднощі із саморозкриттям, з емоційним контактом як з іншими чоловіками (тому що саморозкриття означає сказати щось найбільш наболіле, а це, як правило, те, про що соромно говорити, тому обмежується спілкування), так і з жінками. До речі, думка про те, що якщо чоловіки не плачуть сльозами, вони будуть плакати кулями, має пряме відношення до тероризму і схожих явищ.

Апеляція до сили там, де потрібні переговори. Були проведені дослідження сексуальності, у яких вчені намагалися з’ясувати, якими насправді є чоловіки, які користуються найбільшим успіхом у дівчат і міняють їй як шкарпетки. Таких студентів «прогнали» по купі тестів і на виході отримали результат – любов до новизни і ризику. Спеціальний термін sensation sacking означає «любителі гострих відчуттів». Це психологічний синдром, який є не тільки у чоловіків, але й у жінок. До того ж, це десь корелюється з підвищеною секрецією тестостерона. У середніх класах школи такі хлопці є лідерами у своїх компаніях, тому що вони рослі, маскулінні, можуть вдарити і так далі. В старших класах їх починають любити дівчата, тому що дівчата люблять тих хлопців, яких поважають інші хлопці. Але потім виявляється, що саме ці хлопці перебувають одночасно, як мінімум, у трьох групах ризику. Вони потрапляють у групу ризику по зґвалтуванню, бо вони не можуть припустити, що жінка скаже їм «ні» (згадайте, скільки було скандалів з найбільш титулованими спортсменами). І також вони у групі ризику по алкоголізму і наркозалежності.

Якщо ти не маєш дітей, ти – не чоловік, і скільки б ти не займався сексом – це лише ігри!

family-158141_960_720Батьківство завжди вважалось показником не тільки сексуальності, а й маскулінності у традиційному суспільстві. Якщо у всіх твоїх друзів є діти, а у тебе немає, значить, ти не чоловік. Виникає питання: «Невже я гірший за інших?». І я теж стаю батьком, але якщо я цього не можу зробити, виникають серйозні проблеми, неврози. Батьківство – це головна чоловіча ідентичність, і сьогодні вона виявляється ще проблематичнішою, ніж раніше. Зараз від батька очікують зайняття позиції годувальника у вигляді старої норми + умови сучасної ситуації: бути ніжним, чуйним, уважним до дітей – що у свою чергу повертає нас до проблеми монолітності.

З усього сказаного випливає, що будь-які гендерні ролі чи уявлення можуть мати характер стереотипності. Структура гегемонної маскулінності вимагає від хлопця чи чоловіка побудови монолітного образу, в якому багато внутрішніх протиріч, йому потрібно поєднати непоєднуване, а неможливість зробити це може мати не дуже приємні наслідки. Тому все-таки краще виходити за рамки стереотипів і просто бути собою.