Вперше проблеми дизайну громадських текстів Дмитро Хруневич як випускник Школи візуальних комунікацій озвучив на V Книжковому Арсеналі цієї весни. Саме тому проект було названо студентським. Підґрунтям дослідження “Дизайн громадського тексту” було і є прагнення покращити стан речей навколо. У візуальному розумінні, звісно.

Проїзні документи

Люди ігнорують дизайн, який ігнорує їх. Все, що нас оточує і чим ми користуємося – дизайн інтер’єру, веб-дизайн – його дуже багато. На жаль, досі є люди, які не розуміють відповідальності за те, що вони створюють. Брак відповідних знань породжує проблеми, про що ми і поговоримо далі.

Яскравий приклад – квиток “Укрзалізниці”. Уявімо, що ви тримаєте його в руках на вокзалі. Там може бути різне освітлення. Навіть якщо у вас чудовий зір, вибачите, що це – проїзний документ і те, що він 22-УЗ.

Я, наприклад, ніколи не дивлюся на номер вагону доти, поки не опинюся на пероні. Якщо у мене дві хвилини часу, я не зорієнтуюся, коли потяг відправиться, який у мене вагон

Звертаємося до офіційних документів: можливо, десь вказано, що проїзні документи мають виглядати саме так, і не інакше. Але й у офіційних документах не вказано, що квитки мають бути “не для людей”.

Ми ж бачимо інформацію, яка для користувачів є зайвою, вони ніколи нею не скористаються.

Це – електронний квиток. Тут уже є певний контраст між пунктами відбуття та призначення поїзда. Але й тут є безліч даних, не потрібних пасажиру. Ми не маємо витрачати свій дорогоцінний час на те, щоб розібратися у звичайному квитку.

Цього року київський дизайнер Олександр Зайцев спробував вирішити проблему квитків Укрзалізниці. Мені подобається така концепція, але я б іще попрацював із контрастом пункту прибуття та координатами вагону. Бо основна функція квитка – надати пасажиру право проїхати, проінформувати його про пункт призначення.

Для порівняння: не все у Європі, на яку нам звично рівнятися, зразково. Тут, у Німеччині та Італії, так само є проблеми із графічним оформленням інформації.

Квитки на проїзд у міському транспорті

На всіх квитках є якийсь ілюстративний матеріал, на них чітко видно вартість послуг і номер. Зразки десятирічної давності не містять декоративних елементів. Проте ми користувалися й такими квитками, і вони виконували свою функцію.

Колись тексти створювалися набірними шрифтами, і набрати щось в типографії декількома шрифтами було дуже дорого, мало хто міг собі це дозволити. Коли словолитні почали популяризувати свою діяльність, то на рекламних буклетах стали застосовувати різні шрифти. Тому такі картинки стали для нас символом початку – середини ХХ століття.

Якщо ми подивимося на цей квиток, то побачимо, що на ньому десять шрифтових нарисів.

Вважається небажаним застосовувати у своїх роботах кілька шрифтів: три – це вже занадто. А тут цілих десять.

Гроші

Як я вже казав, велика кількість шрифтів скоріш за все буде шкідливою для проекту, якщо дизайнер не знає, як із ними поводитись.

Банкнота номіналом 200 гривень

На банкноті номіналом 200 гивень ми бачимо мінімум 6 шрифтових нарисів. Але це не завадило нашій купюрі 2013 року за думкою Міжнародного банку стати найкрасивішою в світі.

Ось купюра номіналом 100 та 500 грн Української народної республіки авторства Георгія Нарбута. Тут немає різноманіття шрифтів, але робота виконана чудово.

Громадські тексти

Держава спілкується з нами через друковані видання. На мій запит КМДА надала мені кілька примірників видань, які зараз є актуальними, через які міська влада сповіщає про ті чи інші новини. З моєї точки зору, є помилки, є зауваження.

Дизайн громадського тексту у друкованих виданнях

Ось буклет “Вулиці Києва”. Він має передати ту інформацію, яка за останні декілька років внесла свої корективи у назви вулиць, номери будинків тощо. Але людина може погано бачити, вона може бути неорганізованою, не знаходити потрібну інформацію миттєво. Зверніть увагу, назва однієї вулиці тут помістилася в 4 рядки. Це неекономно, і завдання на розміщення інформації просто не виконане.

Газета “Вечірній Київ” і “Хрещатик” – у порівняння їй. У ній – акуратна чотириколонкова верстка, використовуються шрифти, які є у вільному доступі, грамотно оформлено зноски. Все це робить газету успішним носієм інформації.

Вуличні громадські тексти

Дизайнер створив макет для вертикальної дошки оголошень, але у новому замовленні дошку потрібно було зробити у вигляді горизонтального прямокутника.

Що робить дизайнер – просто розтягує макет. Але це неприпустимо!

Ось приклад громадського шрифту. Живі літери, фарби тощо. Але, на жаль, немає системи: в одному й тому ж закладі чудово прикрашають двері, але про зміни у розкладі повідомляють зовсім по-іншому.

Як на мене, якщо хочеш зробити щось добре, то роби це до кінця, або не починай взагалі

Люки так само є важливим носієм інформації та взаємодії з людьми. Там можна писати свій бренд, а можна і використати його, як це роблять у Японії. Це справді мистецтво. Тут люди створюють неймовірні картини просто на цих люках.

Дизайн люків у Японії

Потім на основі цього утворився бренд. А все тому, що дизайнер знав: у Японії можна пройтися по вулиці і взяти модерну культурну спадщину для натхнення.

А це – підземний перехід між Поштовою площею та станцією метро Дніпро. Чудовий зразок використання українського напівуставу. Історія передається просто у підземному переході.

Потім тут каліграфічно дописали Шевченків вірш. Такі речі означають більше, ніж пусті й нікому не потрібні видання.


Дмитро Хруневич закінчив навчання в НТУУ «КПІ» 2011 року за спеціальністю «Літаки та вертольоти» на факультеті авіаційних та космічних систем. На останніх курсах зацікавився дизайном, а після здобуття вищої освіти – набувати у ньому досвіду. Зараз є випускником Школи візуальних комунікацій.

Головне фото взяте з фотостоку StockSnap.io (Times Square, Rob Bye). Ілюстрації до тексту надані Дмитром Хруневичем