Про унікальний соціальний казковий проект, який одного вечора придумала ця жінка, писали медіа всієї України.

Адже подія була безпрецедентна. Казки, написані мамами й татами, дідусями-бабусями мали вийти окремою книгою до Миколая й безкоштовно роздаватися діткам із багатодітних сімей.
Вона задумала проект і здійснила його, об’єднавши довкола себе понад чотири десятки авторів з різних міст України!
У Новому році знову продукує неймовірні проекти, які пов’язані з дітьми та освітою.
Чому в наш час варто шукати приватні дитячі садки та варіанти альтернативної освіти для своїх дітей нам у розмові розповіла Ірина Астахова, власниця 4 приватних садочків Хеппі та голова благодійного фонду «Щастя завжди поруч».


– Ірино, ваші проекти пов’язані з дітьми та освітою. Це ваш свідомий вибір, мріяли про таке з юності?
– Я народилася та виросла Запоріжжі. В школі завжди займала активну позицію, беручи участь в заходах, олімпіадах, підготовці та проведенні перших та останніх дзвоників. За моїми плечима 8 років професійних занять бальними танцями.

Уже в 15 років я почала працювати в модельній агенції. Спочатку як модель, а через півтора роки як художній керівник та викладач дефіле

В 17 років вже заробляла непогані гроші, допомагаючи мамі. А через рік ми з мамою відкрили свою модельну агенцію “Діва”, яка успішно працювала ще 10 років.
До університету вступала аж через 2 роки. Зумисне взяла тайм-аут після школи, щоб зрозуміти, яка саме спеціальність та університет мені потрібні. Вже тоді обрала Київський національний університет культури та творчості, менеджмент індустрії моди. Вчитися було легко, адже все брала зі своєї практики та досвіду модельної агенції.
Впродовж свого життя я займаюся організацією різноманітних заходів – концерти, виставки, фестивалі…
Був період в житті, коли працювала бренд-менеджером відомого ювелірного бренду. Реклама та брендинг завжди пересікалися з івент-менеджментом в моєму житті.

– У Запоріжжі ви мали досвід роботи у соціальних проектах?

– Так, працювала PR-директором відомого благодійного фонду. Саме тоді зсередини зрозуміла, як працює благодійність. Через півроку відкрила свою громадську організацію “Поклик серця”, допомагала інтернатам та дитячим будинкам. Пам’ятаю, як вже вагітна Машею возила коробки з вітамінами та приймала величезну партію зимових чобітків для діток з дому малютки…! Навіть одну дитинку допомогла вдочерити!

В цей період я кардинально змінила ставлення до сиріт. Зрозуміла, що вони такі ж самі діти, лише з іншою долею… Їх треба не жаліти, а правильно виховувати та готувати до дорослого життя

Тож одним із проектів моєї організації була психологічна допомога діткам в інтернатах. Ми знімали стрес, проводячи психологічні ігри, просто спілкувалися та допомагали вихователям будувати стосунки з вихованцями.

– Що спонукало вас змінити місце проживання?

– Творча криза 2014 року. У мене настав період, коли нічого не хочеться… немає жодного бачення майбутнього… Для мене це був дуже важкий та незрозумілий період в житті. Тож я взяла обох дітей (зараз Маші – 6 р., Поліні – 16 р. – прим. авт.) та поїхала на Закарпаття! Буквально на останні гроші… Тоді я вже котре закохалася у Львів! Сидячи в кав’ярні на площі Ринок, подивилася на небо і промовила: «Хочу жити у Львові»!

Через 3 тижні я з молодшою доцею (старша приїхала дещо пізніше, залишилася з татом) знову сиділа в потязі. Їхали до Львова, не маючи тут ні знайомих, ні родичів… Взяла з собою лише мрію та віру в найкраще майбутнє… Та Марусю, яка завжди була і є моєю музою!

– Як виникла ідея першого садочка Хеппі у Львові?

– Коли ми приїхали до Львова, Марусі було 4 роки. У такому віці, звичайно, дитині потрібне спілкування. Місяць ми звикали до нового місця, шукали постійне житло. От тільки без роботи я довго не можу! До того ж треба було заробляти на життя! Тому вирішила відкрити дитячий клуб “Хеппі”. Взяла в борг у подруги та почала готувати відкриття. В Марусі швидко знайшлися друзі!
Все зробила так, як би кожна мама зробила для своєї дитині. Мабуть, інші батьки відчули це відразу, бо довірили нам діток.
Тож через три місяці від початку роботи клубу в нас вже не було місць! Батьки почали просити про можливість залишати дитину на півдня, а де хто й на цілий день. Діти не хотіли йти додому, а для батьків це показник того, що в Хеппі їх люблять!

Тоді я ризикнула та відкрила першу групу повного дня, як домашній садочок. Пам’ятаю дні, коли сама їсти діткам готувала і була за другого вихователя! Так і почалося розширення садочку Хеппі.
Нове більше приміщення, нові вихователі, послуга трансферу дітей в садок і додому, всебічний розвиток дитини, вихід на професійний рівень. Зараз в мережі Хеппі 4 садочки та майже 200 вихованців різного віку.


– Які проблеми довелося вирішувати на шляху до реалізації?
– Найскладніше питання – пошук персоналу. На співбесіді важко зрозуміти, чи є людина професіоналом. Були випадки, коли вихователь з вищою педагогічною освітою, через місяць приходила до висновку, що професія вихователя зовсім не для неї. І це після 5-ти років університету! У нас жіночий колектив. Всі дівчата та жінки різні за характером. Тож до кожної намагаюся знайти свій підхід. Адже хочеться, щоб вихователі працювали довго, тому, що і дітки звикають, і батьки.

– Назвіть 7 ключових відмінностей ваших садків від державних.

– індивідуальний підхід до родини, бо в кожної мами свої очікування від садочка;
– маленькі групи по 8-12 дітей;
– можливість індивідуального харчування (протиалергічна, безлактозна, безглютенова) ;
– батьки не здають гроші ні на що, навіть свята проводимо за рахунок садочку;
– відеонагляд в групах;
– трансфер дитини в садочок і додому;
– індивідуальний план розвитку дитини, індивідуальні заняття. Але найголовніше – кожну дитину ми любимо та поважаємо, наче свою власну!

– Ваші задумки щодо альтернативної освіти у Львова звідки беруть початок?

– Коли в тебе дві доньки часто замислюєшся над тим, як в наш час ґаджетів не втратити зв’язок з ними?! Я пам’ятаю, як моя мама завжди була поруч зі мною. Завжди підтримувала та допомагала. А головне – ніколи не говорила, чим мені займатися і, де вчитися.

Я була самостійною дитиною, яка сама собі планувала день та знала, де треба бути, за що відповідати.
Зараз у дітей відчуття відповідальності невелике… В час технологій та інформації можна навчатися, обирати цікаве, знаходити друзів за інтересами… Але мало хто це робить. Соціальні мережі забирають весь вільний час у дітей. Мені на це важко дивитися. Звісно, я не в силах змінити ситуацію у світі, але я свідома мати, яка може змінити життя своїх дітей в кращу сторону.
Це як історія з садочком! Для Марусі відкрила садочок, тепер прийшла черга школи для обох доньок.
Ще рік назад я зрозуміла, що школа не дає старшій доньці ні нормальних знань, ні можливості займатися якимось хобі (бо до 16.00 в школі, потім ще домашнє завдання). Здоров’я теж почало кульгати… Тому і почала розглядати та вивчати варіант альтернативної освіти поза межами школи.

– Які кроки вже вдалося зреалізувати в цьому керунку?

– Вже знайшла багато батьків-однодумців у Львові і навіть за межами міста. Створила дискусійний клуб для батьків, які цікавляться альтернативою освітою. Обговорюємо бачення кожного, робимо висновки.

Альтернативна освіта – це як мрія… Багатьом подобається, хочуть так навчати своїх дітей. Але майже ніхто не може до кінця зрозуміти, як цей освітній процес організувати. І я розумію це, бо треба поєднати вільне навчання з високим рівнем отриманих знань.

Тому, маючи успішний досвід роботи приватних садочків “Хеппі”, вирішила відкривати такий освітній осередок для дітей у Львові!

– Над чим працюєте зараз?

– Розробляю плани, розклади, враховуючи побажання батьків наших дітей. Готую матеріальну та технічну базу. Старша донька допомагає з оформленням приміщення, в якому підліткам буде комфортно та цікаво. Наразі будемо базуватися в Сімейному клубі “Щастя”, який в листопаді я відкрила в центрі Львова.

– Що дається найважче?

– Звісно, пошук вчителів. Головна й нагальна проблема – пошук викладачів з різних дисциплін, які зможуть цікаво викладати свій предмет, подавати цікаві теми, через дослідження довкілля, шукати відповіді на різні питання не лише в підручниках…

Я вирішила, що незвичайних вчителів треба шукати незвичайним способом! Тож, в січні розпочала конкурс викладачів “Вчитель Хеппі-Школи”, метою якого є пошук вчителів для нашої альтернативної школи.

Хочу дати можливість молодим викладачам проявити себе, презентувати свої авторські методики та зростати у своїй професії.

– Як гадаєте, чому питання альтернативної освіти стало актуальним саме сьогодні?

– Тому що школа саме себе дискредитувала. Вона намагається всіх зробити однаковими. Індивідуальність та талант дитини стараються просто придушити.
Звичайно, деяким дітям щастить, якщо їхній вчитель справді відповідає професії. Але… на жаль, такі випадки стають великою рідкістю. Класична школа, як на мене, просто витрачання часу в століття інформаційних технологій та можливостей.

Діти мають займатися творчістю, їздити по світу, ходити в походи. Обирати предмети, які знадобляться в їхньому подальшому житті та професії. Варто вчитися спілкуватися, вивчати мови. Дитина повинна розуміти, що перед нею весь світ відкритий. І вибір лише за нею!

– Якими є основні підвали того, що ви хочете виховати в дітках Хеппі-садочків та Хеппі-школи?

– Від дитячого садка, курсів та навіть альтернативної освіти, над якою працюю зараз, хочу одного – всестороннього розвитку дитини. Діти будуть успішними в навчанні, а потім і в житті, якщо будуть отримувати задоволення від процесу, а не лише від результату.

Успішними в житті стають ті, хто мав право вибору! Не чиюсь думку зверху, а своє бачення власного призначення в житті. Я мрію, щоб кожна дитина мала змогу реалізувати свій потенціал в Україні, а не поза її межами!