Гортаючи сторінки книг Дмитра Васильовича Малакова, мимохіть піддаєшся чарам цього відомого києвознавця. Те, як він неперевершено і «смачно»пише про столицю – вище будь-яких похвал. Особливе місце в його доробку посідає творчий спадок Владислава Городецького.

Постать Лешека Дезидерія Владислава Городецького овіяна численними легендами, які живі й нині. Подейкують, що його донька, яка насправді прожила довге життя, загинула у Середземному морі, а красуня-дружина померла від туберкульозу.

Городецький – безумовно непересічна постать. Дивним чином йому вдалося поєднати в одній особі геніального архітектора, затятого мисливця (член імператорського товариства мисливців), успішного підприємця (був власником цементного заводу і зводив більшість замовлень винятково з бетону власного виробництва, та фабрики з виробництва вуглекислоти і сухого льоду), активного громадського діяча. Екстравагантний, з почуттям гумору, витончений естет, який знав смак не лише в архітектурі, цінував комфорт і гарні речі, любив шокувати публіку. Владислав Городецький одним із перших мав у Києві автомобіль, літав з першими авіаторами, цікавився роботами Ігоря Сікорського, бував у нього вдома на Ярославовім валу, 15. Збереглось мало документальних свідчень про Городецького як дизайнера, зокрема, ювеліра, карбувальника, гравера, модельєра костюмів для театру «Соловцов»та для власної дружини Корнелії Марр.

Київ – особливе місто для пана Владислава, адже тут він жив і творив протягом 30-ти років. Саме у цьому місті розквітає його майстерність, кристалізується творчий почерк. Оселився Городецький у столиці майбутньої України на початку 1890-х років, у переддень першої «будівельної лихоманки». У Києві вже зведені 4-поверхові кам’яниці, протягом двадцяти років діяв водогін, запрацювала перша центральна електрична станція біля міського театру. Однак не було ще трамваю, каналізації, власне, більшості тих споруд, без яких сьогодні важко уявити центр міста.

Фахівець широкого профілю, В.Городецький умів проектувати все. Однією з перших його робіт стала усипальня для київської родини баронів Штейнгейлів на Аскольдовій могилі.

Від усипальні – до дворових туалетів і машинобудівного заводу

Усипальня (фото початку XX ст.)

Усипальня (фото початку XX ст.)

Як ми вже зазначали, пан Городецький був майстром на всі руки. Не збираючись зупинятись на родинних усипальнях, він скерував свою творчу енергію у більш практичне русло. 1894 року у Києві запустили систему міської каналізації. Архітектор заснував «Строительную контору домовой канализации архитектора В.В. Городецкого». Він виконував проекти облаштування дворових туалетів (ретирад) – «дерев’яних при кам’яному брандмауері» та підключення їх до вуличних каналізаційних мереж: проекти-плани садиб з автографом і штампом В. Городецького є у міському архіві. Жодна з цих споруд до наших днів не збереглася.

У 1896 році Владислав Городецький отримав велике замовлення: він розробив проект Південноросійського машинобудівного заводу – від генерального плану до кожного з корпусів (Либідська частина Києва, вул. Жилянська, 107).

Архітектор займався не тільки спорудженням будівель за власними проектами, але й здійснював технічний нагляд за будівництвом. При цьому Владислав Городецький обіймав посаду міського будівничого.

gor_18Брав участь у розбудові колишньої садиби відомого київського медика, професора університету св. Володимира Ф. Ф. Мьорінга на Хрещатику. Зокрема, йому доручили виконання робіт по знесенню старих будинків на території садиби. Також Городецький брав участь у розплануванні вулиць, став автором декількох споруд на непарній стороні Миколаївської вулиці, де розбудова почалася одразу ж після продажу ділянок.

gor_22Далі – більше…

Справжніми шедеврами Городецького стали будинок Національного художнього музею України (вул. Грушевського, 6), римо-католицький костел святого Миколая (вул. Велика Васильківська, 75), караїмська кенаса – молитовний будинок – унікальний екзотичний будинок у мавританському стилі (Ярославів Вал, 7) і, звісно, прибутковий будинок на Банковій, 10. Детальніше про ці памятки архітектури читайте у наших наступних ретророзвідках.

В.Городецький вміло інтерпретував знання історичних стилів, не боявся експериментувати і поєднувати, на перший погляд, абсолютно непоєднувані речі. Городецький широко застосовував новітні будівельні матеріали і конструкції, не зупиняючись навіть перед їхньою далекою доставкою.

This slideshow requires JavaScript.

A propos

Під час будівництва костелу стався трагічний випадок: 19 серпня 1904 року на риштуваннях загинув вісімнадцятирічний робітник Юхим Якович Кевліч. Тогочасна преса здійняла страшенний галас, містом ширились різні чутки і домисли. Одним словом – скандал. Проти Городецького, який здійснював нагляд за будівництвом, порушили кримінальну справу. На цьому поліція не зупинилась і взяла у архітектора підписку про невиїзд.

Владислав Городецький не розгубився, відкинув експертний висновок молодого інженера А. П. Феокритова і наполіг на призначенні повторної експертизи, до якої запропонував запросити більш компетентних та досвідчених фахівців – цивільного інженера В. А. Безсмертного, професора КПІ О. В. Кобелева, міського архітектора Е. П. Брадтмана. Ці фахівці врятували кар’єру і головне – життя пана Владислава. Друга експертиза визнала, що нещастя сталося не через несправність риштувань, а через необережність самого робітника. Відтак звинувачення проти В. Городецького зняли і кримінальну справу закрили.

Деякі факти про “химерний” будинок

Дмитро Малаков пише, що прибутковий будинок на Банковій, 10 (в якому передбачалось і помешкання для родини архітектора) став шансом заявити про себе як про митця неординарного, який вміє не тільки наслідувати, а й творити щось своє.

«Після того, як за участю В. Городецького було споруджено міський музей та костьол – в історичних стилях та за чужими ескізами, – за ним мало не закріпилася слава архітектора, який лише вміє переробляти чужі проекти та користатись чужими ідеями. І такий людський присуд здолати було дуже важко, хоч сам В. Городецький побудував досить багато власного, але ж і то все вже здавалося для багатьох лише вмілим використанням історичних стилів. Втім, він викладав киянам історію архітектури. Аж ось трапилась нагода здобути власну нерухомість і заявити про себе особисто, виявити власні уподобання, вдачу, смак і хист.

Вибір прийшовся на непридатну, а тому й дешеву ділянку землі, що лежала на самісінькому крутосхилі, який просто від вузького вуличного хідника на Банківській спадав на долину, до новоутвореного Миколаївського майдану – до ще недавнього ставка на садибі Ф. Мьорінга», – пише Д.Малаков.

Їдальня. Ліворуч - двері до великої вітальні. Фото 1903 р.

Їдальня. Ліворуч – двері до великої вітальні. Фото 1903 р.

Городецький досить швидко розробив проект і навесні 1901 року почав споруджувати будинок. «Копання величезного котлована занепокоїло сусідів: штаб КВО і військові намагалися заборонити будівництво. Роботи, за тодішньою практикою, велися в кредит. З документів, які збереглися в архіві, простежується послідовність в часі виконання будівельних та опоряджувальних робіт. Так, 18 травня 1901 р. «розпочато спорудження», а вже 21 серпня «доведено до даху» стіни і 13 вересня – «встановлення даху, а кам’яні роботи закінчено». Економічна криза і спад будівництва завадили Городецькому завершити будівництво, він бере черговий кредит у серпні 1902 року. Наприкінці травня 1903 року вдалось заселити лише квартиру в підвалі та квартиру домовласника.

Побитися об заклад – і виграти

С.Кілессо у «Дивах архітектора Городецького» пише, що В. Городецький, звівши на косогорі будинок на Банківській, 10, побився об заклад: «Свідком цього парі був відомий київський геодезист, архітектор і будівельник професор Володимир Леонтович. Він розповідав, що коли Городецький оголосив про свій намір, відомий київський архітектор Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив:

– Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея. Через два роки у визначений умовами парі день і час Городецький не без захоплення показував приголомшеним колегам свій будинок… Окрасою бенкету з приводу оглядин був засмажений на рожні вепр. Підносячи келих, як завжди елегантний і чемний, господар сказав:

– Будинок, може, і дикуватий, але не знайдеться в Києві людини, яка минула б його, не зупинившись поглядом».

Головний фасад будинку Городецького (фото початку ХХ ст.)

Головний фасад будинку Городецького (фото початку ХХ ст.)

Будинок став однією з визначних архітектурних пам’яток Києва, він «обростав» чутками і легендами. Подейкували, що то є спомин про коханку архітектора, реклама цементу чи згадка про улюблену доньку, яка втопилася… Є легенди на будь-який смак.

К. Паустовський у «Повісті про життя» пише: «У стіни цього сірого будинку, схожого на замок, були вмуровані скульптурні зображення носорогів, жирафів, левів, крокодилів, антилоп та інших звірів, що населяли Африку. Бетонні слонячі хоботи над хідниками заміняли ринви. З пащі носорогів капала вода. Сірі кам’яні удави здіймали голови з темних ніш. Він їздив полювати до Африки. На згадку про ці полювання оздобив свій будинок кам’яними фігурами звірів. Дорослі казали, що Городецький дивак, але ми, хлопчаки, любили цей дивний будинок. Він допомагав нашим мріям про Африку».

У путівнику 1917 року К. Шероцький згадує про «…досить відомий в Києві будинок архітектора Городецького, прикрашений фантастичними скульптурними чудовиськами, ніби знятими з балконів Notre Dame в Парижі…».

Що всередині будинку?

В.Городецький подбав про максимальний рівень комфорту для майбутніх мешканців. На першому поверсі розташовувалися дві стайні з кучерськими кімнатами, спільна пральня з російською варистою піччю і дві квартири – кожна з передпокоєм, кухнею, ванною, клозетом, коморою та трьома (одна) і двома (друга) кімнатами. На вищих поверхах знаходилося по одній багатокімнатній «панській» квартирі. На другому поверсі, рахуючи від Миколаївської площі, квартира мала 6 кімнат, плюс передпокій, ванну, буфетну, коридор, кухню, три кімнати для прислуги, два клозети і дві комори. Коштувала ця квартира 1200 рублів на рік. У бік схилу гори на рівні цієї ж квартири розташовувались льохи для чотирьох горішніх квартир з чотирма винарнями і одна двірницька. Починаючи з цього поверху, піднімалися парадні мармурові сходи. Вхід на сходи був на половині їхньої висоти, що відповідало рівню хідника Банківської вулиці.gor_68

На третьому поверсі, рахуючи від Миколаївської площі, або в партері по Банківській, квартира складалася з восьми кімнат, передпокою, посудомийної, кухні, коридора, двох кімнат для прислуги, ванної і двох клозетів. Коштувало це помешкання 2000 рублів на рік.

Найкраща ж квартира, власна, номер 3 – на першому від вулиці поверсі або бельетажі – складалася з кабінету, вітальні, малої вітальні, їдальні, будуару, спальні, дитячої, кімнати для гувернантки, запасної кімнати, передпокою, трьох кімнат для прислуги, посудомийної, коридора, кухні, ванної, двох клозетів і двох комор. Вхід до помешкання був через вестибюль з парадним під’їздом та кімнатою для швейцара. Вартість цього помешкання – 3500 рублів на рік. Так само оцінювалася й рівнозначна квартира поверхом вище, а остання, горішня квартира, менша на одну кімнату, коштувала 2750 рублів на рік. Тут краєвид з вікон був найкращим.

Також до кожної квартири належали: холодильник при спільній льодовні, льох, склад для дров, винарня, а для чотирьох горішніх квартир – по одній стайні, екіпажному сараю, корівнику і кучерській кімнаті. Окремо існувала креслярня архітектурного бюро В. Городецького. Унікальною особливістю будинку вважалася відсутність глухих брандмауерів: вільне розташування на садибі надавало можливість природного освітлення верхніх поверхів з усіх боків та виводило будинок у рівень особняків – стояв він осібно. А ще

Мегаполіс

Мавзолей Лелявського

ж був мальовничий, хоч і крихітний садочок з «альпійською гіркою», фонтаном, мініатюрними доріжками та декоративними насадженнями, за якими дбайливо доглядали. Площа садочка дорівнювала 70 кв. саж., або майже 320 кв. м19.

Чи мав шанси «химерний» будинок стати прибутковим?

Д.Малаков наводить цікаві факти: будинок на Банківській, 10 був застрахований від вогню в Першому російському страховому товаристві за 175000 рублів і мав давати 13910 рублів щорічного прибутку, згідно з розрахунками Городецького. Валовий прибуток оцінювався у 9500 рублів, відрахування на витрати складали 2300 рублів, тож чистий прибуток становив лише 7200 рублів на рік. Якщо врахувати, що вартість всієї будівлі зі службами і землею становила 133000 рублів, стає зрозумілим, що гарна мистецька витівка могла окупитися досить нескоро…

Економічна криза початку ХХ століття болісно вдарила по будівництву і нових проектах Городецького. Тож архітектор змушений був переорієнтовуватись на дрібніші замовлення. Владислав Городецький насамперед взявся за спорудження родинних мавзолеїв або склепів відомих осіб, які померли у цей період. Наприклад, він спроектував мавзолей М. С. Лелявського (цвинтар Видубицького Михайлівського монастиря), мавзолей Вітте (лютеранська дільниця Старого Байкового кладовища).

This slideshow requires JavaScript.

Революція, визвольні змагання і громадянська війна змусили Городецького покинути Україну та емігрувати в Польщу. Життя Владислава Городецького передчасно обірвалось у 1930 року у Тегерані, де він спорудив залізничний вокзал і палац шаха, але це вже інша історія…

Підготувала Марія Приходько