98 років тому армія радянської Росії на три тижня окупувала Київ і запровадила у місті «червоний терор». Тоді українські добровольчі частини спромоглися визволити столицю лише за підтримки західних союзників.


У грудні 1917 р. військові частини радянської Росії вторглися на територію України, захопили Харків і проголосили там радянську республіку. Відтоді на всі запити українського уряду щодо бойових дій російських червоних загонів петроградський уряд відповідав, що в Україні немає російської армії, натомість там точиться війна українських робітників і селян проти буржуазної Центральної Ради.

Наприкінці січня 1918 р. 3 російські радянські армії під загальним командуванням колишнього підполковника царської армії Михайла Муравйова зайняли майже все Лівобережжя, у своєму поході на Київ взяли Бахмач на Чернігівщині та наблизилися до станції Крути.

Крути

Український уряд ще 4 січня у оголосив загальну демобілізацію армії, тож частина вояків роз’їхалася по домівках, більшість військових частин оголосили про свій нейтралітет, а деякі з них навіть підтримали більшовиків. Тому Крути обороняли лише чотири сотні Київської юнацької військової школи, сотня Помічного студентського куреня, сформованого зі студентів Українського Народного Університету та Університету св. Володимира і старшокласників Української Кирило-Мефодіївської гімназії, та 80 вояків місцевого відділу Вільного козацтва – загалом 520 осіб.

Бій під крутами

Вранці 29 січня до Крутів із Бахмача прибув ешелон із 6 тисячами російських солдатів, балтійських матросів і червоногвардійців з Москви та Брянська. Вони розпочали наступ у зімкнених колонах, але, наразившись на вогонь оборонців станції, розсипалися по полю. Вдень до них приєднався І Петроградський загін, а з боку Чернігова підійшов більшовицький бронепоїзд і почав обстрілювати оборонців станції із тилу.

Надвечір більшовики захопили станцію, і українські вояки, щоб уникнути оточення, відступили до свого ешелону. За браком набоїв їхній відхід прикривала багнетна атака студентів. У сутінках 27 студентів і гімназистів помилково вийшли на зайняту червоногвардійцями станцію, там потрапили в полон і невдовзі були розстріляні на подвір’ї станції.

Загалом у бою загинули майже 300 захисників Крутів, решта вночі розібрали неподалік станції залізничну колію та відступили до Ніжина. Бій під Крутами на 2 доби затримав наступ більшовицької армії на Київ.

Заколот у Києві

Щоб підтримати цей наступ, київські більшовики за наказом із Петрограда організували збройний виступ у Києві. Наступного дня після проголошення Центральною Радою незалежності Української Народної Республіки Київський комітет РСДРП(б) створив міський штаб повстання. А 28 січня Київська рада робітничих і солдатських депутатів ухвалила рішення про початок загальноміського страйку та повстання.

Вночі 28 січня заколотники захопили завод «Арсенал», а вранці застрайкували кілька підприємств міста. 4 тисячі київських червоногвардійців зайняли Поділ, Куренівку, Шулявку, Деміївку, вокзал і Головні залізничні майстерні. Вони зажадали від Центральної Ради передати владу радам робітничих і солдатських депутатів і роззброїти українські частини, але парламент відмовився. Група лівих есерів – членів Центральної Ради, – спробувала підтримати заколот, проте українські вояки заарештували їх.

Проти заколотників виступили Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони Вільного Козацтва (місцева самооборона) під командуванням коменданта міста Михайла Ковенка й Окремий Чорноморський Курінь – загалом близько 3 тисяч вояків.

«Арсенал»

На четвертий день вуличних боїв проти заколотників до Києва з півночі пробився Гайдамацький кінний полк імені Костя Гордієнка під командуванням полковника Всеволода Петріва. 1 лютого з фронту біля Бобрика на Чернігівщині до столиці прибули очолювані Симоном Петлюрою 950 вояків Гайдамацького Коша Слобідської України. Того ж дня піший курінь Червоних гайдамаків (названих так за кольором шликів їхніх шапок), кінна Отаманська сотня і 1-а сотня Січових Стрільців із боєм зайняли Микільську та Передмостну слобідки на лівому березі, Ланцюговим мостом перейшли на правий берег і піднялися до Микільської брами Печерської фортеці (нині тут станція метро «Арсенальна»).

Арсенал

Вранці 2 лютого Чорні гайдамаки (із чорними шликами) та козаки полку імені Петра Дорошенка перейшли Залізничним мостом на правий берег, Наводницьким яром піднялися на Печерськ, удень вибили звідти червоногвардійців і надвечір підійшли до «Арсеналу» з боку Кловського узвозу. Штаб українського війська розмістився у Києво-Печерській лаврі.

Пізно ввечері делегація Центральної Ради запропонувала оборонцям «Арсеналу» скласти зброю, гарантуючи вільний вихід з оточення, але ті відмовилися. Вранці 3 лютого гайдамаки під командуванням Петлюри атакували «Арсенал» з боку нинішніх вулиць Московської, Мазепи та Грушевського. Надвечір вони зайняли завод, хоча в окремих цехах і підвалах бої точилися до 3-ї години ночі. 300 полонених гайдамаками червоногвардійців були ув’язнені у казармах біля Лаври.

До вечора 4 лютого українські вояки відвоювали центр столиці. Найзапекліші бої точилися біля Головних залізничних майстерень і вокзалу, де на колії стояв більшовицький панцерний потяг.

Штурм Києва

4 лютого 7-тисячна російська більшовицька армія вийшла до Дарниці та спробувала перейти Дніпро, але була зупинена вогнем кулеметів українських частин з високого правого берега. Російські більшовики встановили у Дарниці 10 важких і 33 легкі гармати і почали обстрілювати столицю. Через день Муравйов наказав «підсилити канонаду, громити безжалісно місто». Бомбардування Києва тривало п’ять діб, спричиняючи численні жертви серед киян, руйнування і пожежі (зокрема, вигорів будинок голови Центральної Ради Михайла Грушевського).

5 лютого І полк червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова перейшов по кризі Дніпро біля Вишгорода і через Пущу-Водицю вийшов на Куренівку та Поділ. Того ж дня російські червоногвардійці з Дарниці оволоділи Залізничним і Ланцюговим мостами, перейшли Дніпро, піднялися на Печерськ і зайняли Києво-Печерську лавру.

Українське військоВпродовж наступних двох діб бої точилися на Набережній, Печерську, Липках і Подолі. Особливо жорстокі сутички відбувалися на початку нинішньої вулиці Грушевського, де оборону тримали гайдамаки. Попри обстріли будинку парламенту, 7 лютого члени Центральної Ради зібралися на засідання. За спогадами голови комісії для розгляду законодавчих внесень Миколи Ґалаґана, ввечері депутати, стоячи у сесійній залі «одягнені і з шапками в руках», проголосували за закон про восьмигодинний робочий день і робітничий контроль на підприємствах.

Вранці 8 лютого січові стрільці, що захищали Михайлівський Золотоверхий монастир, відійшли до Педагогічного музею, і під їхньою охороною уряд і частина членів Центральної Ради виїхали до Житомира. Впродовж того дня козаки та гайдамаки з боями відступали Хрещатиком і нинішнім бульваром Тараса Шевченка на Брест-Литовське шосе (тепер – проспект Перемоги) і далі до Святошина. На світанку 9 лютого частина з них вирушила на Ірпінь, інші – до Василькова.

Терор

9 лютого російські більшовики захопили Київ і три дні грабували його. Впродовж трьох тижнів окупації міста у «червоному терорі» загинуло близько 5000 осіб. За свідченням радянського наркома освіти Володимира Затонського, російські солдати розстрілювали кожного, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванку або мав посвідчення громадянина УНР. Микола Ґалаґан писав у своїх спогадах: «Удень і вночі арештували та вели кудись людей, звідки вони вже не вертались. Хапали на вулицях. Розстрілювали всіх, у кого знаходили посвідку на внесок на український Національний Фонд. Знущались з портретів Шевченка й подібно до царських жандармів палили українські книжки». А міністр продовольчих справ УНР Микола Ковалевський підсумував: «Банди російських більшовиків мали якусь звірячу ненависть до українців і до самого Києва як такого».

e021d50af90567c323b9ad594ed_prev

Чекісти зайняли Маріїнський палац та особняк Ганни Попової на нинішній вулиці Грушевського, 22, там катували та розстрілювали заарештованих, а їхні тіла закопували у Маріїнському парку. Серед жертв терору – міністр землеробства УНР Олександр Зарудний, члени Центральної Ради Ісаак Пугач і Леонард Бочковський, генерали Яків Гандзюк та Яків Сафонов. У Лаврі балтійські матроси схопили 70-літнього митрополита Київського Володимира (Богоявленського) і після знущань розстріляли його на валу Печерської фортеці.

Визволення

У ніч на 9 лютого делегації Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Туреччини та УНР підписали у Бересті-Литовському мирний договір. А 12 лютого делегація УНР звернулась із «Відозвою до німецького народу», в якій просила допомоги у визволенні України від більшовицької окупації. Наступного дня була укладена українсько-австрійсько-німецька угода про надання Україні військової допомоги, згідно з якою на територію УНР 24 лютого ввійшли 23 німецькі дивізії, а 27 лютого – 9 австрійських дивізій. За їхньої підтримки українське військо визволило Рівне, Житомир, Бердичів, Бучу, Ірпінь і вирушило на Київ. У ніч на 1 березня гайдамаки, січові стрільці та козаки звільнили столицю від російських більшовиків.

Ілюстрації взяті з: camrador.hall.org.ua, hromadskeradio.org, starkiev.com, worldhistorywar1.worldhistorywar1 та uainfo.org



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…