Велике місто диктує свої правила: у щоденній круговерті справ і подій, доступності речей, коли можна купити абсолютно все (чи майже все), постійній гонитві за накопиченням матеріальних благ якось забувається справді важливе, те, що має вічну цінність. Зокрема, це стосується й виховання дітей. Не секрет, що сучасні діти часто-густо розбалувані батьками, які через неможливість/небажання приділити їм більше часу та уваги «відкуповуються» черговою машинкою, лялькою, конструктором… залежно від запитів дитини і розміру гаманця батьків. І квартира поступово, але невпинно перетворюється на солідний філіал магазину іграшок. Старші ж дітки хочуть обов’язково мати модні іграшки, які показують у мультфільмах, споживацький конвеєр і реклама диктують свої правила, і ви після кількагодинних вмовлянь таки купуєте трендову іграшку. Інколи дивуєшся, ну як дітям можуть подобатись монстри, упирі і тому подібна нечисть? Призначення ж іграшки – виховувати, сіяти добро і любов у дитячих душах. Іграшки з конвеєра, однотипні і не завжди якісні навряд чи впораються з цим завданням. Інша справа – іграшки ручної роботи, виготовлені з любов’ю до майбутніх маленьких власників, всі вони унікальні, виготовлені з натуральних матеріалів, а значить, зберігають зв’язок з природою. Перед такими рукотворами не встоять і дорослі.


Портал Мегаполіс відвідав виставку Варвари Прокопівни Мацелли, однієї з найвідоміших лялькових майстринь України. У музеї Івана Гончара проходить виставка “Лялька-Варварка”, присвячена 90-річчю з дня народження майстрині. На виставці представлені майже 400 ляльок-мотанок, наділених чарівною силою.

Пані Варвара згадує, що коли восьмирічною дівчинкою приїхала до Києва, двоюрідна сестра запропонувала показати великі ляльки на Хрещатику. У вітрині магазину були виставлені величезні, на зріст людини, ляльки-манекени. Цей випадок майбутня майстриня запам’ятала на все життя. У 10 років хрещена подарували Варварі першу і єдину в дитячі роки ляльку, але лялька розбилась. Вийшовши на пенсію, Варвара Прокопівна продавала квитки у кіоску. Вільного часу було доволі, а сидіти, склавши руки, важко і нецікаво. Якось їй потрапив до рук дріт, вона почала його крутити, а тоді дивиться – вийшов скелет ляльки. Тоді Варвара Мацелла подумала, що варто зробити ляльку, якщо вже є каркас. Взяла клубок ниток, намотала – все вийшло. Потім пошила одяг з яскравих клаптиків тканини… відтоді й робить ляльки. Спочатку робила для себе, а потім, коли побачила, що людям вони теж подобаються, почала продавати. Робить ляльки щодня, крім свят. Простеньку ляльку може змайструвати за дві години.

У колекції Варвари Прокопівни є маленькі ляльки, трохи більші за палець, є і великі – метр заввишки. Варвара Мацелла переконана, що дитина буде здоровішою, якщо бавитиметься традиційною народною лялькою, виготовленої з природних матеріалів. Іще один важливий момент – ляльки вбирають у себе частину душі їхніх творців, несуть позитивну енергетику, все світле і добре.

У Музеї Івана Гончара “оселились” ляльки-мотанки – на продовження роду, “нерозлучники” – для вірного кохання, ангели здоров’я, посуд і ляльки з кукурудзи, композиції “Материнство” та “Родина”, маленькі сувенірні ляльки (5 – 20 см). Вбрані ляльки як в традиційний народний костюм, так і в сучасний одяг. Втім, переважають народні мотиви.

Експозиція зображує найважливіші періоди в житті людини: народження, весілля, сімейне життя. Лялька-мотанка – не звичайна іграшка, це річ ритуальна. Раніше дівчата дарували їх нареченим, щоб дім був повний діточок. Згідно з народною традицією, ляльки мають бути без облич, їх спеціально не вишивали, щоб не вселився злий дух. Натомість вони пишаються гарними зачісками, віночками та яскравими стьожками в косах.

Виставку “Лялька-Варварка” можна відвідати до 11 січня.

This slideshow requires JavaScript.