Колись перша людина, яку створив бог, і перша людина, яка зрадила бога, була похована на горі Голгофі в місті Шалемі, граді Єрусалимі. З вінця, що був сплетений сином Адамовим з дерева пізнання, виросло дерево, яке розділилось на три стовпа: Адама, Єву та Господа. Води потопу розділили дерево на три частини та віднесли в різні куточки світу. Згодом за наказом Соломона стовпи були повернені в Єрусалим. Два з них були прийняті церквою, а третій, що містив на корінні кістки з черепу першолюдини, був занесений в місто демонами. Саме з нього згодом зробили хрест, на якому був розіп’ятий “другий Адам”.  Кров того, хто своєю смертю спокутав великий гріх, крапала на кістки Адамові.


Середина  I століття. Апостол Андрій підіймається від Понтійського моря за течією Борисфену і на височині сучасних київських гір ставить хрест з благословенням.
X століття. Київська Русь визнає християнство у візантійському варіанті єдиною державною релігією. Старі боги мають бути знищені – їхні зображення замінюють на храми та хрести. Головного ідола – Перуна – тягнуть містом та кидають у води Дніпра – ті, в яких хрестили народ. На Старокиївській горі, де раніше було місце поклоніння язичницьким богам, за однією версією будують Десятинну церкву. За іншою версією (навряд чи правдоподібною, але не менш цікавою) – головний ідол старої Русі стояв в так званому Перуновому гаї (саме те місце, яке зараз називають Володимирською гіркою). Християнська легенда говорить, що, коли скидали старого бога, на ньому сидів чорт та кричав страшним криком. Перуна викупали в Дніпрі, а крик чорта і досі лунає в містах, які колись належали Перуновому гаю, саме тому туди рідко ходили люди.

Невідомо, чи був знайомий з цим переказом Михайло Булгаков, але окремі розділи з його “Білої гвардії” ніби кричать тим самим криком: “Ни одна душа в Городе, ни одна нога не беспокоила зимою многоэтажного массива. Кто пойдет на Горку ночью, да еще в такое время? Да, страшно там просто! И храбрый человек не пойдет. Да и делать там нечего. Одно всего освещенное место: стоит на страшном тяжелом постаменте уже сто лет чугунный черный Владимир и держит в руке, стоймя, трехсаженный крест. Каждый вечер, лишь окутают сумерки обвалы, скаты и террасы, зажигается крест и горит всю ночь. И далеко виден, верст за сорок виден в черных далях, ведущих к Москве. Но тут освещает немного, падает, задев зелено-чёрный бок постамента, бледный электрический свет, вырывает из тьмы балюстраду и кусок решетки, окаймляющей среднюю террасу. Больше ничего. А уж дальше, дальше!.. Полная тьма. Деревья во тьме, странные, как люстры в кисее, стоят в шапках снега, и сугробы кругом по самое горло. Жуть”.

А Київ тим часом почав формувати власну міфологію – став, за переспівами, другим градом небесним – Єрусалимом, містом, де розіп’яли Христа, містом, з якого пішло християнство. Ясна річ, з’явились в Києві і власні Лисі гори: цілих чотири, а згодом і тринадцять. Перші, “канонічні”, мали навіть передумови для “лисості”: Старокиївська (певно, через Перуна за першою версією), Замкова (тричі зруйнований замок та Флорівське кладовище), гора на Видубичах (там, за легендою, виринув з води ідол Перуна), Щекавиця, або гора Маргарити (поховання Віщого Олега, саме там у романі Булгакова “розхрещувалась” Маргарита).

Інші тринадцять гір менш відомі: навіть самі знавці плутають їхні назви. До них відносять і Девич-гору біля гирла Либіді, і Юрковицю на Подолі, і Кирилівську гірку (там, кажуть, жив Змій, якого поборов Микита Кожум’яка), і гора Уздихальниця (де зараз розташований будинок-музей Булгакова), і Хрещатинська гора (шукай “Зелений театр”), і гора, де підіймає вгору меч Батьківщина-Мати, і якась гірка в сторону Вишгорода біля Йорданівського струмка… Мабуть, числа тим горам немає. А місто все стоїть на усіх тих горах. І “плавають” десь переспіви про страшних ідолів. І, може, навіть лунає десь над київськими лісами чортів крик. І літає зоряним небом Києва Маргарита. І сяє над Дніпром хрест Володимира.

Отже, локації чотирьох Лисих гір:

–    Старокиївська гора: перехрестя Володимирської, Десятинної та Андріївського узвозу. Орієнтир: руїни церкви та камінь з надписом: “Отсюда явилась земля русская”.
–    Замкова гора: від Старокиївської в сторону Подолу. Орієнтир: старе кладовище.
–    Гора на Видубичах: від станції метро “Видубичі” під міст та вперед (зліва – гора). Орієнтир: ця гора насправді лиса.
–    Щекавиця: Олеговська вулиця. Орієнтир: старообрядницьке кладовище та мечеть.

Умови перебування:

1.    Демонів не викликати (одного крика над Києвом вистачає);
2.    Багаття гасити (протипожежна безпека, а ви як думали:)?);
3.    Якщо прилетіли на мітлі, гілки не розкидувати;
4.    Якщо ж прилетіли на щітці, то приберіть, як ваша ласка, й інше сміття.

Приємної вам прогулянки!



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…