Днями відбулась сьома зустріч книжкового клубу «21 день». Першою спікеркою стала Мирослава Мірошник – маркетолог, психолог, засновник ЖиттяLab, популяризатор наукової психології. Вона розповіла про книгу шведської дослідниці Карін Юхансон «Історія меланхолії». Мегаполіс підготував конспект виступу Мирослави.

Кожна історична епоха диктує суспільству своєрідну моду на почуття і має свій репертуар емоцій. Відчуття та емоції допомагають нам взаємодіяти зі світом. Кожна епоха заохочує і засуджує різні почуття і різні способи вираження цих почуттів. Саме у почуттях проявляються стереотипи суспільства. Якщо ти не в тренді, можеш потрапити в категорію людей дивних, з якими щось не так і яких треба лікувати.

Карін Юхансон показала, як змінювалось ставлення суспільства до меланхолії протягом століть. Симптоми меланхолії та її сприйняття суспільством залежали від суспільно-історичних і культурних реалій.

Разом зі своїми супутниками – тугою і страхом – меланхолія належить до «високого страждання», тобто стану душі, що характеризується культурною амбівалентністю. Воно пов’язане з темрявою і самотністю, але також з прозрінням і культом. Навіть перетворившись в медичний діагноз, меланхолія продовжує відігравати важливу роль у формуванні особистості. Вона утворює простір, де внутрішнє «я» – свідомо чи несвідомо – може шукати притулку. Майже завжди меланхолія і її супутники свідчать про конфлікт між людиною і навколишнім світом.

У XVII-XVIII ст. симптомами меланхолії були страх, нав’язливі думки, галюцинації, об’їдання, гіперчутливість. У соціумі превалювало драматичне ставлення до меланхолії – меланхоліки страждають, проте їх не поважають. Найчастіше меланхоліками були чоловіки, жіноча меланхолія вважалась хворобою, а такі жінки – істеричками. Для аристократичних салонів було звичним явищем, коли чоловіки плакали, розповідаючи якусь сентиментальну літературну історію. Більше того, така чутливість заохочувалась.

На початку XIX ст. у меланхолії з’явились інші симптоми: вразливість, самоаналіз, інтерес до спогадів і пограничних станів (сон, транс, екстаз), безсоння, голодування, відчай.

Суспільство схвально ставилось до меланхоліків, вважало їх творчими, неординарними особистостями, такими собі вільними митцями. Як і раніше, меланхолія залишалась виключно чоловічою прерогативою. Меланхолія – «хвороба» вищого класу, еліти. Люди, які прагнули належати до вершків суспільства, часто імітували меланхолію, і це спрацьовувало.

У середині XIX ст. змінилась симптоми меланхолії. Тепер це були постійні скарги, іпохондрія, безмежне страждання, голод, відчуття втрати, апатія, слабкість. Меланхоліків вважали бунтівниками і поважали.

Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. симптомами меланхолії стали розчарування, туга, відчуття порожнечі. Вперше меланхолія демократизується, відбуваються значні соціальні зміни та радикальні перетворення у суспільстві, зростає кількість людей, які відтепер належали до еліти за рахунок середнього класу. При цьому меланхолія і далі вважається станом еліти, просто розширився «список» тих щасливчиків, які могли називатись елітою. Демократизація підірвала престиж меланхолії.

У середині ХХ – на початку ХХI ст. симптомами меланхолії були стрес, депресія, саморуйнівні думки, панічні синдроми, вигорання, втома. Меланхолія переходить в широкі маси і засуджується. Зараз меланхоліків вважають невдахами, диваками, навіть хворими, що потребують лікування.

За рахунок четвертої інформаційної революції, з появою інтернету кількість людей, які вважалися елітою, зріс у сотні разів. І меланхолія, яка зараз має вигляд втоми і вигорання, стала глобальною епідемією.