Сотні мільйонів разів подумайте перед тим, як зважитися народити. Бо що то за фраза – «давай заведемо дитину»? Адже це не собачка, не кролик чи котик? Хоча навіть за цих пухнастиків ми несемо відповідальність.

Дайте відповідь на питання в першу чергу собі: для чого вам потрібна дитина? Чи ви готові її любити, або вона стане аргументом, щоб прив’язати когось до себе і отримати довгоочікувану каблучку.  Або вам потрібен хтось, щоб прикрасити самотні вечори. А може просто «так вийшло», чи ви хочете заглушити дитиною біль втрати від іншого дитяти.

Чи готові ви до того, що потрібно буде думати не тільки про себе, а дарувати тепло ще комусь? Чи є воно в вас? Чи вмієте ви любити? Або хтось сказав, що пора, адже «годинничок цокає»? У вас годинник на межі, а «новій» людині потім жити з чимось «поламаним» всередині, борючись із почуттям провини за своє існування і доводячи, що вона гідна вашої любові і похвали.

Якщо ви втратили дитину, як би вам боляче не було, не поспішайте народжувати: переживіть та відпустіть. Звичайно, біль не мине, але з’явиться бажання жити далі. І тоді ви будете готові дарувати життя та надію іншим. Не відпустивши власне горе, ви самі не помітите, як почнете порівнювати, фантазуватимете, якою успішною була б перша. У цей момент у іншої вашої «кровиночки» може виробитися комплекс неповноцінності, який буде переслідувати її протягом усього життя. Не псуйте психіку малюку, а впорайтеся зі своїми проблемами самі – тільки з чистою душею ви зможете подарувати щастя та спокій.

Якщо ви не готові, контрацепція може врятувати не тільки вас від неприємних сюрпризів у вигляді букета венеричних захворювань, а й маленьку людину – від відчуття непотрібності на цьому святі. Якщо ж ви впевнені, що вам потрібна саме дитина і ви ладні її любити та давати це зрозуміти, то вже не годинник б’є у дзвін, а ви готові зробити щасливою «маленьку» людину.