Система освіти, яка склалася за минулі роки, розрахована радше на виживання, а не на розвиток. Влада не має наміру ані створювати сучасні прогресивні моделі, ані – тим більше – втілювати їх у життя. Про це свідчить освітня реформа, яку законсервували, не давши розпочатися. Натомість міністр освіти і науки Лілія Гриневич намагається достукатись до депутатів та суспільства, зазначаючи, що потрібно проголосувати за закон «Про освіту», який був прийнятий парламентом у першому читанні майже рік тому і без якого системне реформування неможливе. «Освіта залишається чи не єдиною сферою в Україні, що застрягла у радянському минулому з його методами формування особистості, фабричним принципом «всі мають бути однаковими» та «знаннєвим» підходом – коли на дітей висипають тонну інформації, змушують її завчити, але не пояснюють, як цим користуватись та навіщо воно потрібне», – написала Лілія Гриневич у колонці для сайту «Українська правда».

Застаріла методика, навішування ярликів, корупція розчаровують і школярів, і батьків, тому все частіше українці їдуть вчитися за кордон. Насамперед їх приваблює безкоштовна якісна освіта, яка вимагає не зубріння матеріалу, а застосування його на практиці. Напевне, тому абітурієнтів не лякає різниця програм, яку потрібно протягом року ліквідувати у доуніверситетському коледжі. Потім українці мають можливість вступити до обраного внз за результатами вступних іспитів. Є можливість перевестись з українських університетів до закордонних, проте в такому разів варто перевірити, чи визнається програма іноземними навчальними закладами.

Чому українські абітурієнти надали перевагу закордонному університету, певній країні, певній спеціальності, чи планують залишатись працювати за кордоном? Запитання досі залишаються без відповіді, але ця інформація є вкрай важливою. Українські внз повинні знати, кому вони поступаються, куди тікають їхні абітурієнти та чому так відбувається.

Натомість все більше іноземців вибирають українські університети. Вони здобувають вищу освіту у Національному університеті імені Т. Г. Шевченка, Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Сумському державному університеті, Київському політехнічному інституті, Київському національному економічному університеті, Національному університеті «Острозька академія», Кременчуцькому національному університеті імені М. І. Остроградського. Чому саме ці заклади? Вітчизняні внз все частіше потрапляють до престижних міжнародних рейтингів, зокрема Round University Ranking, який формується за даними однієї з найбільших інформаційно-аналітичних компаній світу. Згідно з його дослідженнями, 7 українських університетів у 2016 році увійшли до рейтингу престижних внз. Але не лише це змушує іноземців їхати в Україну.

Однією із переваг українських навчальних закладів є легкі умови вступу. У внз звертають увагу на атестат з минулого місця навчання та результати співбесіди. Українські університети враховують важливість прийняття іноземних студентів до навчального закладу і часто йдуть їм назустріч. Окрім цього вартість навчання та проживання значно нижча. Найбільше іноземних студентів навчається у внз Харкова (35%), Києва (23%) та Одеси(11%). Трендові галузі для іноземних абітурієнтів – це охорона здоров’я (31%), економіка (24%), гуманітарні науки (5,3%). У той час як українські навчальні заклади йдуть назустріч іноземцям, від них тікають українські абітурієнти. Що ж чекає іноземця з українським дипломом та українця з дипломом іноземних внз? Здавалося б, такий фахівець обов’язково знайде престижну роботу, але не все так просто.

Свого часу уряд Данії приголомшив реформою, яка пропонувала університетам додаткове фінансування за кількість студентів, які отримують вищу освіту за кордоном. Новаторство сколихнуло спільноту, проте такий досвід давно практикують країни Європи, і не тільки. Американські дослідники визнають, здобуття вищої освіти за кордоном – інвестиція у майбутнє. За даними дослідження університету штату Пенсильванія, навчання за кордоном сприяє особистому розвитку, формує новий спосіб мислення, закладає якості, необхідні для реформатора. Ця особливість понад усе потрібна Україні. Проте за роки незалежності не було запиту на українців із закордонним дипломом. Жодне з українських державних відомств не збирає інформацію навіть про кількість студентів-українців за кордоном.

Влада не ставила собі за мету якісного оновлення керівного складу. Тому на державному рівні, крім поодиноких спроб, були відсутні системні ініціативи для повернення молодих професіоналів до України. Саме тому українці намагаються зачепитися за найменшу спробу залишитися за кордоном та знайти високооплачувану роботу. Як наслідок – чимало талановитої і перспективної молоді їде навчатися, а згодом і працювати за кордон.

Натомість іноземцеві з українським дипломом потрібно захистити його на батьківщині, і лише після цього він може працювати. Там система більш налагоджена. Також існує безліч програм, які залучають молодих спеціалістів, які здобули освіту за кордоном, до активної діяльності задля процвітання країни та впровадження прогресивних реформ. Наприклад, у Литві діє проект «Створюй для Литви». Програма започаткована у вересні 2012 року. Це позитивний приклад залучення молодих фахівців із закордонними дипломами для модернізації суспільства.

Можна довго аналізувати спадок пострадянської освіти, але одне можна стверджувати з впевненістю – вона гальмує розвиток і країни, і суспільства. Така ситуація не випадкова, адже політична спрямованість країни визначає, яким суспільством керувати, а система освіти втілює цю візію у життя. Саме тому «консервуються» позитивні зрушення, адже це може змінити еліту нашої країни та вивести її на інший, якісний рівень. Майбутнє  країни у руках молоді, але ці руки поки що в заручниках системи…