Іще два місяці тому я не планувала йти у вільне плавання та звільнятися з віддаленої роботи з офіційним працевлаштуванням. Але, як це буває, підвищення не вдалося через конфлікти інтересів всередині фірми, а іншого способу зберегти впевненість у собі я не знайшла. Фріланс завжди лякав необхідністю “крутитися” трохи з іншою інтенсивністю, однак врешті-решт я вирішила провести літо з вільним графіком, згадавши далекі часи юності. Не так щоб далекі, але зовсім забуті.


Вільний графік – не міф. Однак звичне уявлення про моментальний заробіток та швидке налагодження ефективних відносин із замовниками не має нічого спільного з реальністю. Варто усвідомити, що на все це потрібен час.

Для мене першим незвичним відчуттям була наявність вільного часу, коли ти сама можеш планувати як свій робочий графік, так і відпочинок. Я звільнилася з офісної роботи десять місяців тому і одразу випадково знайшла замовника на копірайт з оплатою, яка наштовхнула мене на думку, що фрілансери добре заробляють. Звичайно, якщо вдасться заволодіти “колекцією” роботодавців з розумінням, скільки коштує якісна робота. Багато хто вирішує піти у вільне плавання, а потім розказує, що на фрілансі не заробиш стільки, скільки в офісі. Насправді проблема не в грошах, а в портфоліо, яке портфоліо, така й оплата.

Так вийшло, що звичка писати наклалася на робочі обов’язки вести блог “офісного” проекту і зрештою надихнула спробувати себе у копірайті. Отож блог для душі у невеличкому проекті став звичкою і дав мені натхнення для подальших звершень. Не останню роль у моєму творчому зростанні зіграла методика вранішніх сторінок (вранішні сторінки – популярний метод засновника лайф-коучингу Джулії Кемерон, якими вона ділиться у своїй книзі “Шлях художника”. Сторінки допомагають вийти з творчої кризи та є особливими друзями креативних професій).

Після того, як я знайшла першого постійного замовника, мене не полишали думки піти у фріланс. Я влаштувалася на віддалену роботу контент-менеджером, однак копірайт перетворився на справу номер один. Врешті-решт публіцистика стала логічним продовженням обраної професії.

Стосовно світу лайф-коучингу, який надихає змінити своє життя на краще, я дуже чітко побачила межу, коли власні кроки змінюють психологію і тобі вже нудно читати матеріали, без дози яких  нещодавно ще не могла уявити свій робочий день.

За рік до звільнення з офісу я натрапила на блог Світлани Покревської, на той момент фрілансера зі стажем, і надихнулася зробили фріланс своєю формою стосунків з роботодавцем. Так вийшло, що саме копірайт і публіцистика стали моєю спеціалізацією на посаді контент-менеджера. Після звільнення з офісу я все ж таки спочатку спробувала працювати віддалено, хоч і за звичайним графіком. Узявшись за цю статтю, вирішила поговорити зі Світланою про особливості роботи фрілансером. Зараз Світлана Покревська – відомий лайф-коуч, веде власні програми розвитку особистості, але головна її професія – надихати людей.

– Світлано, що ти шукала, коли пішла у фріланс та поїхала жити на Балі?

– Шукала свободу пересуватися та свободу працювати як хочеться та коли хочеться, хоча це звичайно не означає, що я байдикую. Просто фрілансер має можливість організовувати свій робочий графік так, як йому зручно. Коли я була зайнята у сфері кіно, прийшла до думки, що подальші перспективи у цій галузі мені не близькі по духу. До того ж побачивши професію зсередини, романтичні уявлення трохи зблідли. Проектна робота дуже напружена і наприкінці почуваєшся незадоволеною, спустошеною, не знаходиш тієї впевненості від власних успіхів, на які сподівалась.

– Як за рік-два власних проектів у сфері лайф-коучингу змінилось твоє бачення людей?

– Ніяк не змінилося. Я побачила, що є досить велика кількість людей, схожих на мене, вони шукають те саме у житті, що й я, їм знайомі ті самі страхи, що обмежують нашу свободу бути тими, ким ми насправді можемо та хочемо бути.

– Коучинг та духовні практики: де, на твій погляд, сьогодні пролягає межа світу звичайних людей?

– Я не вважаю, що є два світи. Багато успішних, відомих людей сьогодні займаються йогою, практикують медитацію і бачать у цьому доповнення до свого звичного життя. Це гарний психологічний інструмент, який допомагає підтримувати себе в гарній фізичній і ментальній формі. Я вважаю, що така тенденція збережеться, все більше людей знайдуть у мудрості Сходу користь. При цьому для досягнення позитивних результатів немає необхідності йти у гори та практикувати аскезу:)

– Які плани щодо власної книги?

– Присвятила цьому деякий час та врешті зрозуміла, що поки не готова стати письменницею. Це значно більша відповідальність перед читачами.

– Життя у потоці – філософія чи звичне буття?

– Це те, як я живу. Для мене потік – можливість направляти течію свого життя в обраний мною бік. Навіть якщо мені запропонують поїхати в Маямі та знову знімати кіно, я відмовлюся, бо це не моє життя. Я хочу керувати своїм часом та подіями, які зі мною трапляються.

– Надихати людей – це складно? Як підтримуєш у собі вогник, який запалює інших?

– Я завжди продовжую працювати над собою. Працюючи та допомагаючи людям, побачила, що найцінніше –   власний досвід, яким ти можеш поділитися з іншими. Важливо не зупинятися, розвиватися, бути у деякій мірі першопрохідцем, показуючи людям, що все можливо, якщо ти прагнеш змінити своє життя.



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…