Гадаю, варто розпочати з дисклеймера: ця публікація аніскілечки не об’єктивна. Вона просто не передбачає абсолютної об’єктивності. Хоча я обіцяю бути настільки чесно, наскільки це можливо. Тож приготуйтеся – буде абсолютно суб’єктивно та повністю особисто.

…Чи кидали ви собі коли-небудь виклик, аби залишити всі свої страхи та пережити щось справді нове та непересічне? Що ж, одного разу я так зробила. Уявіть собі цю молоду 22-річну дівчину, яка перед Різдвом дивиться «Сам удома», допомагає готувати святкову вечерю на Новий рік та очікує чуда, загадуючи бажання у ніч з 31 грудня на 1 січня.

Але цього року було абсолютно по-іншому. Бо не було ні снігу, ні морозу, як і жодної особливої та такої традиційної вечері. Однак бажання все ж було – але воно збулося до цієї магічної півночі. Оскільки вся подорож сама по собі була чарівною мрією.

Починаючи

Мій переліт передбачав дві тривалі зупинки. Одну в Стамбулі, іншу – в Мумбаї. Та якщо у Стамбулі ти бачиш справжню суміш культур, у Мумбайському міжнародному аеропорті все закінчується тим, що ти чи не єдиний пасажир з європеоїдною зовнішністю. В такому разі, особливо якщо ви на вигляд такі ж, як я – високі, бліді та світловолосі – будьте готові буквально відчути усі ті погляди. Усі – діти, чоловіки та жінки – будуть вирячатися на вас. І це продовжувалося до мого останнього кроку в Індії.

 

Я вийшли з літака, який доставив мене до Мумбаї, і вирішила перевірити, де вихід на мій наступний літак до місця призначення. Боже, я була такою наївною, міркуючи, що якщо найменування аеропорту збігається, то мені нічого турбуватися. Ні-ні-ні. Деякі внутрішні перельоти відбувають з іншого терміналу Міжнародного аеропорту Чатрапаті Шіваджі, який… сюрприз! Розташований за шість кілометрів від терміналу, в який я прибула. Пізніше я дізналася, що цей аеропорт все ще у стадії будівництва, тож одного для там буде зручне сполучення між цими двома терміналами. Але ні, не цього разу, не для мене.

Будьте готові кинути собі виклик

Чесно, я не була готова до такого. Я тричі перевірила у працівників аеропорту, чи я таки справді мушу взяти таксі, аби дістатися в інший термінал. І ось – мій урок №1: якщо ви коли-небудь будете в Мумбаї, ніколи не замовляйте таксі, що працює на умовах передплати.

З мене взяли 800 рупій, що трохи більше 10 доларів, за шестикілометрову поїздку. Я б, певно, ліпше вмерла, ніж заплатила такі гроші за таксі в Києві. Звичайна ціна за такі послуги уп’ятеро менша, якщо ви вмієте торгуватися! Та про це я дізналася пізніше. А в той момент була 4 ранку, я була сама у чужій країні та хотіла бути певною, що зі мною все буде гаразд. Так і трапилося, як бачите.

Другим, що вразило мене в Індії, були, звісно, туалети. Тут люди зазвичай не користуються туалетним папером. Натомість у них є маленький глек та відерце, наповнене водою, щоб помити себе…ну…там. Спершу я запитувала себе, як «зробити це» холодною водою, але… наприкінці моєї 9-денної подорожі я виявила, що такі вбиральні навіть більш зручні та екологічні (бо ж не використовується папір), ніж звичні європейські туалети.

Я спокійно долетіла до Ґоа після гарної тривкої дрімоти на дерматиновому кріслі, яке більше скидалося на зручний шезлонг-ліжко, в іншому терміналі Мумбайського ареропорту. Дякувати Богу, з моїм багажем все було добре. 20-хвилинний лімітований Wi-Fi дозволив моєму компаньйонові знайти мене. Тож ми з ним поїхали на арендованому скутері до заброньованого житла у житловому кварталі неподалік.

Дорогою

Вас коли-небудь дратували автомобільні сигналки? Мене ні. Принаймні доти, доки я не відвідала Бенаулім, що на півдні Ґоа (до речі, тут і далі я розповідатиму саме і тільки про південь Ґоа). Водії сигналили тут і там, майже безперервно, через що мої вуха таки добряче втомилися від постійного шуму. Однак це, як я дізналася дорогою додому, ще «спокійний» дорожній рух та відносно спокійна водійська поведінка.

Більшість людей тут послуговуються двоколісними скутерами, що їх мій компаньйон полюбовно називає «тувіла». Дехто також їздить на великах, але меншість – на авто, бо дороги тут надто вузькі (чи то пак, надто багато транспорту?).

Бідолашні індійські пішоходи

За кілька місяців до мого візиту в Ґоа, в Німеччині, я запитала свого друга з Індії, чому він так соромиться впевнено переходити дорогу. Він відповів: «Та я взагалі не полохливий! Щоб дізнатися відповідь, тобі варто якось приїхати в Індію». Я так і зробила. І знаєте що? Тепер я знаю, що він був таким обачним зовсім не через несміливість. Мені самій було лячно переходити дорогу зі скаженим індійським дорожнім рухом і без звичних пішохідних переходів. Чекайте… Я пригодую кілька! Але навряд чи хоча б одного водія це обходило.

Благословенний дует: море і сонце

Усі ці випробування було компенсовано, щойно я відчула теплий дотик сонця на шкірі. Як людина, яка бачить лише хмари понад шість місяців щороку, це само собою було неймовірним щастям.

А потім було Аравійське море. Солона, але приємна, ця вода – дар Божий для всіх тих божевільних, які люблять купатися так само сильно, як я. А що хвилі іноді надто сильні, пляжні охоронці проситимуть вас вийти з води з настанням сутінків. Звичайно, деякі туристи не дотримуються цього правила на свій власний ризик. Ось чому число потопельників у певний момент було високим у Ґоа.

Пікантно, хрустко, гаряче та неймовірно смачно

На пляжах є багато барів, які мають загальну назву пляжних хатин (beach shack), і які точно допоможуть вам не померти з голоду. Я відвідала кілька з них. Я б не сказала, що їжа, яку тут готують, справді автентична. Те ж саме і щодо мого компаньйона. Тут їжа здебільшого «підігнана» під запит туристів.

Але ж про смак! Індійська кухня надто присмачена спеціями для більшості Європейців, але як на мене, місцева вулична їжа надзвичайно смачна. Чесно, кожна страва, яку я куштувала, була шматочком раю для рота. Навіть якщо її готували не відповідно до стандартів гігієни. Не дивно, що їжа, яку пропонували в Індійських авіалініях, мені припала до душі більше, ніж та, якою годували в авіалініях Туреччини, України та навіть у Люфтганзі.

Свіжо і солодко

А зараз саме час сказати кілька слів про фрукти. Я можу назвати себе справжнім обожнювачем кавуна, який був моєю улюбленою ягодою довгі роки перед візитом у Ґоа. Бо там я скуштувала манго, чіку, пила кокосову воду та свіжий сік тростини. Тепер кавун втратив для мене свою магію. Хоча і його я наїлася вдосталь у Ґоа.

Яскраві пейзажі

На півдні Ґоа є селище, яке зветься Аґонда. Я ніколи у своєму житті не бачила більш красивого місця. Ці блискучі невеликі хвилі і чудовий захід сонця… О, я цього ніколи не забуду!

Тут також є старий португальський форт Кабо де Рама. Велике каміння, різкі обриви, пальми у парі з морем створюють чудовий, незабутній краєвид. Щоб додати трохи прянощів до цього місця, я додам, що на шляху назад з цього райського місця я побачила трьох мавп, що звисали з дерева. Не можу навіть виразити, наскільки потішеною я була в той час.

«Не проявляй любові до мавп», – сказав мій компаньйон. «Краще будь обережна з ними», – додав він, наголошуючи на їхньому непередбачуваному норові. Оскільки я знала, що він правий, то подумала, що краще не зупинятися тут та не ризикувати. Тож ми поїхали далі.

Десь там була також Леопардова долина. Нині ця назва належить одній із найбільших «лісових тусівок», але ще якийсь час тому це була частина незайманих джунглів. І так, там були леопарди.

Кілька побіжних поглядів на Індію та її мешканців

Кавове питання. Якщо ви такі ж, як я – схиблені на каві – то майте на увазі, що у більшості місцевих магазинів та мінімаркетів на півдні Ґоа ви знайдете тільки розчинну каву. Гортаючи меню в одній із пляжних хатин, ви можете натрапити на «каву», та все ж опирайтеся бажанню замовити її негайно. Спершу перевірте, чи це «фільтрова кава». Бо тут будь-яка кава окрім «фільтрової» звичайно є розчинною.

Індійський кивок. Є щось особливо в тому, як індійці комунікують одне з одним. Одна моя подруга із Франції зве це «індійським кивком». Я б радше сказала, що це «індійський хиток», бо розмовляючи, люди не просто кивають, вони вигадливо хитають головою та шиєю у різні боки. Помітьте це – це кумедно і мило.

Смішна російська. Оскільки Ґоа – популярне місце відпочинку серед росіян, місцеві намагаються привабити їх, перекладаючи знаки та рекламні оголошення. Я добряче насміялася, читаючи їх.

Індійське пузо. Якщо індійські підлітки здебільшого стрункі, навіть худі, то дорослі чоловіки та жінки, здається, пишаються своїм примітним черевом. Можливо, це через індійське харчування, як зауважив мій компаньйон, оскільки традиційна їжа жирна. Я також помітила кумедну звичну тутешніх чоловіків: вони підкочують футболки, ніби щоб охолодити живота. Я через це теж сміялася кілька разів.

Суперсвіжа курка. Ви готуєте м’ясо? Якщо так, готуйтеся до випробування». В Індії м’ясник убиває курку просто перед вами. Ви почуєте, як вона вищить, побачите, як вона вмирає, перш ніж отримаєте м’ясо. Серйозно, можливо, це їхній шлях до сприяння вегетеріанству?

Мумбаї і я

Якщо моє враження про Ґоа зрозуміле, я трохи збентежена після проведення кількох годин у Мумбаї. Як на мене, воно перенаселене, а тому тут всюди натовп. Мені було дивно бачити ті нетрі поряд із аеропортом, де люди живуть упродовж всього свого життя.

Дорожній рух у Мумбаї – звісно, на мою скромну думку – просто жахливий. Там так багато заторів навіть у постпікові ранкові години, що дорога, здається, стає суцільним безкінечним затором. Скутери, мотоцикли, велики, автівки, вантажівки та автобуси – все тут рухається хаотично, у своєму власному ритмі.

У Мумбаї важко не помітити величезний контраст життя. Я побачили чоловіка – і я зараз саме це маю на увазі – який випорожнювався просто на вулиці, тоді як за кілька метрів від нього білий Range Rover в’їжджав до воріт величезного спортцентру. Через кілька хвилин я побачила жінку, яка живе на вулиці. Її кухонне приладдя було складене у маленькому напіввідкритому серванті. Однак на вигляд вона не була злидаркою…

Підсумовуючи, скажу, що подорож до Індії дійсно стала найкращим спогадом мого життя. Однак чесно – дев’яти днів взагалі не достатньо, щоб зрозуміти штат, країну, її характер, культуру і людей. Із цим загадковим післясмаком я з нетерпінням чекаю, коли потраплю в Індію знову.

P.S. Даруйте, що не зробила більше фото Ґоа. Щиро кажучи, я не планувала готувати публікацію про мою подорож, поки гуляла вулицями Індії. Наступного разу я матиму це на увазі :)