Днями у «Хармсі» відбувся надзвичайно цікавий захід: відомий києвознавець Михайло Кальницький прочитав лекцію про столичні хмарочоси. Портал Мегаполіс занотував для вас усю розповідь, і сьогодні публікує першу її частину, присвячену сакральним спорудам.


Сьогодні ми поговоримо про київські хмарочоси у часовому вимірі. Про те, як кияни у різні часи сприймали висотну забудову, на яких засадах та з якими застереженнями вона формувалася і що з того всього вийшло.

Але спершу я хочу зачитати вам вірша:

Воздух душен, полный спячкой,

Зноен сонный небосклон,

И строительной горячкой

Старый Киев заражён.

Пыль несется облаками,

Злое солнце гонит тень,

И гигантскими домами

Бредит Киев ночь и день.

Подымают наши крыши,

Окружают нас леса.

А дома растут всё выше,

И уходят в небеса.

Эти сумрачные зданья,

Неподвижно став во фронт,

Полны адского желанья,

Заслонили горизонт.

Мы глядим, полны печали,

На гигантские леса:

Эти зданья в плен нас взяли

И украли небеса.

Но, способны лишь к бессилью,

Мы глядим на всё без слов,

Окружёны черной пылью

Громоздящихся домов.

Мы к постройкам стали бойки,

И, когда пройдет зима,

Всюду высятся постройки,

Всюду строятся дома.

Мы ушли от наших пашен,

Из цветущей стороны;

Жаждой Эйфелевых башен

Мы теперь заражены.

Исполинский город страшен, –

Пышет зноем и горит,

Жаждет он безумных башен

И гигантских пирамид.

Воздух душен, полный спячкой,

Зноен синий небосклон,

И строительной горячкой

Старый Киев заражён.

Ісаак Левінський (Гарольд)


Цей текст написаний у 1898 році, в той час, коли найвищий житловий будинок у Києві мав п’ять поверхів. Але, погодьтеся, вірш переконливий і дуже сучасний.

ДзвіницяА тепер розглянемо історію того, як висотні споруди з’являлися у Києві. Не зазиратимемо надто далеко, розпочнемо з XVIII ст., коли у Києві з’явився справжній видатний хмарочос, який дійсно іноді сягав хмар – знаменита дзвіниця Києво-Печерської Лаври заввишки 96,5 метрів. Її автор, пруссак Йоган-Ґоттфрід Шедель, останні роки свого життя працював у Києві, де й помер. Він свого часу так про неї висловився: «Сия звонница трудом моим сделана и таковой нигде в свете не обыщется, и во все века оная звонница стоять будет». І поки що він правий: минуло вже понад 250 років, сподіваюся, хтось доживе й до третього століття цієї дзвіниці. Довгий час вона залишалася найвищою окремою дзвіницею в усій Російській імперії.

Дзвіниця Софійського собору спочатку була триярусною (до речі, її теж будував Шедель у XVIIІ сторіччі). Потім вирішили, що треба трохи вище, і в середині XIX століття добудували четвертий ярус.

Чому треба було зводити такі високі дзвіниці? По-перше, далеко чути. По-друге, далеко видно. Перше зрозуміло, адже дзвін має збирати людей на молитву. Друге – до Києва йдуть парафіяни, йдуть здалеку, через лани й степи, і за 10–30 кілометрів бачать відблиск золотого купола Лаврської дзвіниці. Значить, кінець шляху вже близький.

Взагалі треба сказати, що оті висотні домінанти – дзвіниці – дійсно є витворами професійних архітекторів і за місцем розташування, і за виглядом будівлі. Це були, як правило, споруди бездоганні. Ми бачимо це на прикладі Києво-Печерської Лаври та Софійського собору.

Подивимося тепер, який вигляд мав Поділ на початку ХХ століття. В цілому – порівняно низький за своєю забудовою, але ви можете бачити, як вирізняються з-поміж цієї забудови різні дзвіниці монастирів та окремих церков.

002ac04s

12Ось одна з найграндіозніших київських церков – за обсягом навіть найбільша в місті. Миколаївський собор Покровського монастиря зведений у 1896–1911 роках архітектором Володимиром Ніколаєвим за ескізним планом великого князя Петра Миколайовича. Собором опікувалася велика княгиня Олександра Петрівна, вона ж – черниця Анастасія. У загальній панорамі споруда домінувала далеко-далеко над довкіллям.

Той самий Володимир Ніколаєв мав на замовлення Києво-Печерської лаври звести нову трапезну, тобто їдальню для ченців. Стара була вже надто ветхою (її побудували у XVII столітті) й тісною, зводилася вона ще в ті часи, коли у Лаврі було близько 300 ченців,Трапезна тоді як наприкінці ХІХ століття їх уже стало близько 1000. За монастирським статутом, усі ченці мають одночасно приймати їжу в трапезній. І тому треба було спорудити нову велику трапезну.

Володимир Ніколаєв склав проект, збираючись увінчати будівлю церкви при трапезній бароковим грушоподібним куполом, як у більшості лаврських споруд. Але зрештою він звів зовсім не такий купол, а приземкуватий візантійський. Можливо, він цим трохи порушив загальне стильове вирішення Києво-Печерської лаври. Ніколаєв написав до лаврського Собору (це керівний орган лаври) таке: якщо купол буде грушоподібним, то він закриє у панорамах куполи головної споруди – Успенського собору, що вкрай небажано. «А тому, склавши інший проект, я пропоную його на розгляд Собору лаври, причому додаю, що у такий спосіб, по-перше, не буде затулено Успенського собору, головної лаврської церкви, а по-друге, обійдеться це дешевше». Лаврський Собор із задоволенням прийняв цю пропозицію.

13

Як бачите, це досить нехарактерний випадок, коли архітектор сам себе хапає за руку, розуміючи, що його твір має бути меншим, заради того, щоб загальний комплекс, загальний силует мав кращий вигляд. Цього й було досягнуто.

А ще Ніколаєв свого часу проектував дзвіницю, яка мала б стати вищою за лаврську. Проте вона не мусила затуляти попередницю, бо розташувалась би в іншому місці – на території Троїцького монастиря, де зараз ботанічний сад імені Гришка. Там і нині Троїцька церква діє, як і самий монастир. Але тієї дзвіниці заввишки 110 метрів там немає. І знаєте чому? Бо її проект дуже не сподобався Київському митрополиту, а той був водночас священно-архімандритом Києво-Печерської лаври. І лаврському Собору така дзвіниця теж не сподобалася, адже вона стала б конкуренткою лаврській дзвіниці, тож Троїцький монастир міг перехопити частину прочан, що було небажано. Тому митрополит устромляв усілякі, так би мовити, палки в колеса і врешті досяг того, що спочатку запропонували розглядати дещо зменшений варіант дзвіниці, а потім цей монастир взагалі придушили економічним шляхом. На нього напустили фінансову ревізію, оскільки тогочасний настоятель отець Мельхіседек припускався якихось порушень. І монастир зрештою потрапив у режим санації, йому було вже не до будівництва цієї дзвіниці. Та, може, це й на краще. Бо архітектурно дзвіниця Троїцького монастиря значно поступалася б тій, яку звів Шедель.

14

Різні релігійні споруди подекуди конкурували між собою. Католицький костьол Св. Миколая, зведений архітектором Городецьким у 1900–1909 роках, сягнув висоти понад 60 метрів і став справжньою домінантою так званої Нової Будови, тобто місцевості поблизу річки Либідь. Це дуже не сподобалося православному загалу. Мовляв, як же це так, католики нас перевершили, треба щось робити. Вони негайно кинули клич серед парафій, і Троїцька парафія (зараз – біля Олімпійського стадіону) замовила проект нового грандіозного храму Святої Трійці, виконаний архітектором Єрмаковим. Десь вони нашкребли гроші на цей проект, але будівельні роботи через обмежені кошти просувалися дуже повільно. Храм не встигли завершити до радянського часу, а потім те, що вже спорудили, просто розібрали на цеглу. А костьол залишився. Зараз, до речі, є намір проект Троїцького храму все ж таки реалізувати.

Фото: kiev-pravda.kiev.ua, uk.wikipedia.org, kyiok.com.ua, newsparky.livejournal.com, mapio.net, www.alyoshin.ru, mik-kiev.livejournal.com, smartclever.com.ua

Продовження лекції про київські хмарочоси читайте тут.