Хочемо познайомити вас з людиною, яка попри все впевнено крокує до своєї мети, відкинувши хвилювання – це український плавець Олексій Федина. За його плечима безліч випробувань хворобою та спортом, але це не завадило йому стати п’ятириразовим чемпіоном, восьмиразовим призером літніх Паралімпійських ігор та заслуженим майстром спорту України. Олексій розповість, що пов’язує його з містом Вишгород і як він боровся за “золото” на Паралімпійськіх іграх-2016.

– Хто прищепив Вам любов до плавання?

– Коли мені було дев’ять, поїхав на літо до дідуся в Одесу. Він навчив мене різним технікам плавання та порадив записатися до секції. Я повернувся до родини, ми тоді проживали у Львові, і батьки –  професійні легкоатлети – прагнули, щоб я також займався цим видом спорту. Проте я пам’ятав пораду дідуся. Секція з плавання знаходилась через дорогу, і я записався. Спочатку всі вважали, що це тимчасово. Поступово результати і майстерність зростали, я почав демонструвати хороші результати не тільки не обласних змаганнях, а й на всеукраїнських і міжнародних. Ніколи не забуду свої перші змагання, а грамота у моїй 15-ти сантиметровій папці нагород займає почесне перше місце.

– Чому вступили до Дніпропетровської фінансової академії?

– Я підтримував брата, тому разом із ним здав ЗНО. Отримав хороші результати і збагнувши, що матиму вільний час, вирішив вступити до університету. Так вийшло, що разом із братом вступив на заочне навчання у Дніпропетровську державну фінансову академію.

– Як проходить день паралімпійця?

– Починається день із тренувань. З сьомої ранку я проводжу дві години в басейні, а потім годину займаюсь у тренажерному залі – це ранкове тренування. О 17-й починається вечірнє тренування, але вже без занять у залі.

– Олексію, які враження та досвід Ви здобули у Ріо-де-Жанейро?

– Це надзвичайні емоції. Олімпіада в Ріо відрізнялась від Паралімпійських олімпіад у Пекіні та Лондоні з точки зору емоційного фону.  Очікував від себе перемоги, але не думав, що вона буде настільки важкою. Я гідно пройшов всі попередні випробування і тим самим налаштовував себе виключно на перемогу, навіть на встановлення рекорду, але ці думки заполонили мене. Аналізуючи, зараз розумію, що припустився помилки, але основне – це зробити правильні висновки.

– Що відчуваєте, коли отримуєте нагороду?

– Я відчуваю гордість за свою країну. Адже ти стоїш на п’єдесталі у формі українській збірної, навколо лунає гімн твоєї рідної країни, а на трибунах майорять жовто-блакитні прапори. Ці відчуття не передати словами, але я в останню чергу думаю про себе, і лише як про гідного представника України.

– Якою є ціна медалі?

– Не хочу говорити, як це все важко досягається, скільки потрібно працювати. Це і так зрозуміло. Але також це дає тобі більше можливостей і водночас – більше відповідальності за зроблені кроки.

– Чого не вистачає олімпійській збірній для досягнення вершин паралімпійців?

– Мене дуже засмучує порівняння олімпійської і паралімпійської збірних. Напевне через те, що підготовка у нас різна. Адже  Валерій Сушкевич – голова Паралімпійського комітету України –  розробивши план розвитку та вдосконалення паралімпійської збірної, щороку давав результат. Можливо, результат був малопомітним, але створювались секції, реабілітаційні центри, гідні умови для тренувань,  а також та особливість, що, на мою думку, відіграє дуже вагому роль – це те, що ми беремо участь у різноманітних чемпіонатах та зборах, і під час їх не важливо – потенційний ти претендент на золоту медаль чи новачок, важливий результат, який ти покажеш. У олімпійської збірної підхід трішки інший. Там береться спортсмен – потенційний претендент на перемогу – і в нього вкладають великі гроші задля того, щоб він міг бездоганно підготуватись до Олімпійських ігор. Велику роль відіграє командна робота і віра в перемогу.

– Чи відчуваєте утиски у сучасному суспільстві?

– Мої проблеми з зором почалися у 16 років. Загалом це спадкова хвороба, яка передалась мені від матері. Я почав швидко втрачати зір. Наразі момент ходжу із лупою, яка допомагає мені читати і писати. Але це дуже часто обурює інших. Коли я починаю за допомогою неї дивись цінники у магазині чи заповнювати квитанції у банку. Найдивніше, що це обурення негативне.

– Чи змінилося ставлення після того, як ви взяли участь у Паралімпійських іграх?

– Так. Перш за все на моїх плечах тепер велика відповідальність, адже на мене рівняються інші люди. Я вже не зможу зайти до роздягальні у звичайному взутті, в якому ходив по вулиці. Адже на мене звалиться море критики і звинувачень; раніше я міг спокійно обійтися попередженням про те, що потрібно не забувати змінне взуття. І, звісно, увага з боку преси та громадськості. Приємно, що мене запрошують на різні фестивалі, ярмарки, інтерв’ю, де я можу донести та показати на власному прикладі те, що варто займатися спортом, не обов’язково професійно, що потрібно вести здоровий спосіб життя.

– Яка Ваша життєва ціль?

– Це міцна родина. Сім’я завжди займала важливе місце в моєму житті. Стосовно кар’єри, то це ще чотири роки наполегливих тренувань для того, щоб представити Україну на Літніх Паралімпійських іграх-2020 у столиці Японії. Я так загорівся цим, коли під час передачі паралімпійського прапора з Ріо-де-Жанейро до Токіо збірні представляли свої можливості. Японці мене сильно здивували та добряче мотивували. А після закінчення кар’єри хотілося б стати тренером-наставником.

– Олексію, як відновлюєте сили?

– Загалом я не потребую фізичного відновлення, швидше емоційного. Зустрічаюсь із друзями та проводжу час із сім’єю. Закордон не виїжджаю, адже нещодавно звідти. І взагалі не люблю вештатись без діла.

– Що вас пов’язує із Вишгородом?

– Мій дідусь. Він переїхав із Одеси у Вишгородський район у зв’язку із роботою, а після аварії на Чорнобильській АЕС оселився у Вишгороді. Він відіграє у моєму житті важливу роль і сьогодні. Дідусь підтримував мене упродовж всієї кар’єри.

– Чи плануєте відкрити спортивну школу для дітей?

– Не люблю загадувати наперед, бо життя багатогранне. Але хотів би відкрити заклад, в якому міг би тренувати майбутніх спортсменів. Звісно, якщо буде фінансова можливість.



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…