Портал Мегаполіс продовжує знайомити читачів з цікавим явищем в історії архітектури й суспільного життя Києва кінця XIX – початку XX ст. – прибутковими будинками. У цій статті поговоримо про типи, архітектурні стилі, побут мешканців таких будинків. Попри те, що на сьогоднішній день Київ через хаотичну забудову “позбувся” чималої кількості прибуткових будинків, нам ще є чим пишатись. Багато прибуткових будинків є пам’ятками архітектури і охороняються (чи мали б охоронятись) законом.


Мешканці таких будинків були людьми далеко не бідними, багато з них мали солідний соціальний статус й належали до кола інтелігенції або підприємців, до їхньої думки прислухались і звичайні кияни, і місцева влада. Прибуткові будинки стали своєрідною візитівкою старого Києва, архітектурним і культурним феноменом доби. Тут влаштовували вечірки, дружні посиденьки за чаєм, вечори з танцями і світськими бесідами, інтелектуальні дискусії…

Дмитро Малаков у книзі “Прибуткові будинки Києва” зазначає, що за призначенням такі будинки були двох видів: житлові та виробничі. Певною мірою до прибуткових будинків можна віднести готелі, “умебльовані кімнати”, які  приносили чималий прибуток власникам. Значного поширення набули й невеличкі затишні й привабливої архітектури прибуткові будинки, які умовно можна назвати будинками “особнякового типу”. Кращу квартиру займав сам домовласник, решта здавалася в оренду. Проте мова у цій розвідці піде про  багатоповерховий прибутковий будинок секційного типу, який став наймасовішим попередником пізнішої міської забудови, здійснюваної у З0-50-ті роки за індивідуальними проектами, а в 60-90-ті роки XX ст. – за типовими проектами суцільними житловими масивами.

Найбільш поширеним і модним став архітектурний стиль “віденський ренесанс”, своєрідно потрактований у київській цеглі. Власне, “віденський ренесанс” набув місцевих, питомо київських рис і трансформувався в “київський”. Завдяки надзвичайній масовості (під час першої “будівельної лихоманки”, з середини 1890-х років, було зведено тисячу будинків) цей архітектурний стиль згодом отримав іронічну характеристику як стиль київських підрядників.

П-подібний у плані прибутковий будинок по вул. Великій Васильківській, 18 розвинено на ділянці вглиб і розкрито вікнами й балконами у власний вузький та затісний двір. Архітектор А. Трахтенберг, 1911 р. Фото 1993 р.

П-подібний у плані прибутковий будинок по вул. Великій Васильківській, 18 розвинено на ділянці вглиб і розкрито вікнами й балконами у власний вузький та затісний двір. Архітектор А. Трахтенберг, 1911 р.
Фото 1993 р.

Загалом у місті тією чи іншою мірою використані всі історичні архітектурні стилі.

Для “київського ренесансу були типовими варіації з цегляних оздоб (виготовлялася спеціальна фасонна цегла різних профілів), а також горизонтальні й вертикальні членування, насичена пластика фасадів, симетрична композиція, розвинуті карнизи, шатрові завершення, ліплені маскарони (фр. Mascaron, італ. Mascherone ) – вид скульптурної прикраси будівлі у формі голови людини або тварини анфас, а також вставки під вікнами, гірлянди у фризі, фестони на вертикалях, ковані металеві огородження балконів, дахів, сходів.

Кращими зразками прибуткових будинків у стилі “неоренесанс” у Києві є будинки на вул. Прорізній, 24/39 (архітектор К. Ф. Шиман, 1901), Ярославів Вал, 1 (архітектор А. П. Добачевський, 1896-1898), Миколаївській, 9 (архітектор Г. П. Шлейфер, 1901), Великій Васильківській, 25 (архітектор В. В. Городецький, 1897, декор втрачено), Фундукліївській, 36 (архітектор В. М. Ніколаєв, 1899), Фундукліївській, 30/10 (архітектор М. І. Яскевич, 1901), Великій Васильківській, 10 (технік А.-Ф. К. Краусс, 1897).

Декілька спроб запровадити у Києві “російський стиль” зроблено в часи першої “будівельної лихоманки”. Найяскравіший приклад – прибутковий будинок на вул. Пушкінській, 45 (архітектор М. Г.Артинов, 1901).

Архітектори зверталися й до інших екзотичних та зовні ефектних у деталях стилів. Наприклад, великі прибуткові будинки по вул. Ольгинській, 2/1 та Рейтарській, 31/16 було декоративно у дусі мавританської архітектури (архітектор М. І. Яскевич, 1900).

Друга “лихоманка” (1907 – 1914 роки) припала на добу поширення стилю модерн, що мав у Києві приклади усіх етапів розвою, починаючи від першого, найяскравішого прояву стилю ще 1901 року, коли В. Городецький спроектував і почав будувати свій прибутковий будинок на Банківській, 10. Потім був спрощений цегляний декор у дусі “модерн” виключно як данина моді (Ірининська, 5 (втрачений) та Ярославів Вал, 4; обидва 1907) та більш енергійно розроблені фасади (Миколаївська, 15), фасади декадентські витончені та інші – насичені пластикою ліплених оздоб, вправно декорованих характерними ознаками стилю (Ярославів Вал, 14-А, технік М. В. Клуг, 1910; Пушкінська, 21, 23, 1909-1910; Велика Житомирська, 32; Костьольна, 7,1913).

Перша світова війна перервала розвиток українського національного стилю в архітектурі. У романтизованих формах національного стилю “модерн” були споруджені й прибуткові будинки на вул. Паньківській, 9 (архітектор В. Л. Максимов, 1907 та декор – архітектор В. Г. Кричевський, 1908 — не зберігся). У стилі суто українського бароко, розробленого з деякими елементами модерну, було споруджено великий прибутковий будинок на Володимирській, 19 (архітектор П. Ф. Альошин, 1912 — втрачено).

Вул. Велика Васильківська, 34. Фото 1993 р.

Вул. Велика Васильківська, 34.
Фото 1993 р.

Цікаву оцінку київській забудові кінця XIX – початку XX століття дав  свого часу Г. Лукомський: «… все… споруджене у Києві за останнє десятиліття, є даниною все тому ж пережитку Віденського Ренесансу, тобто складається зі стін, оснащених вежами, куполочками і занадто перевантаженими всілякими погано виконаними деталями. Щоправда, у Києві є приклади грандіозності в будівництві, і таких високих прибуткових будинків, як будинок Гінзбурга, не знайти й в Петербурзі».

Дмитро Малаков переконаний: попри певну строкатість, загальне тло забудови прибутковими будинками історичного центру Києва сприймається як цікаве мистецьке явище. Місто справді мало характерний вигляд, власне архітектурне обличчя.

Помешкання та умеблювання

Передпокій був першим приміщенням, куди входили мешканці й гості. Передпокій сполучався з коридором, що вів до кухні, ванної кімнати, туалету тощо. Сама квартира складалась з передпокою, вітальні, кабінету (розумової майстерні), ряду кімнат, спальні батьків, дитячої, кухні, ванної, туалету. Якщо матеріальний стан дозволяв, господиня дому мала будуар – дамську робочу кімнату або кабінет. Тут вона читала, писала листи, займалась рукоділлям, відпочивала або приймала гостей.

Основна тенденція поділу житла на парадні і внутрішні кімнати неухильно дотримувалася у кожній родині. Звісно, з урахуванням матеріальних можливостей, суспільного стану, оточення.

У “пристойних” домах інтер’єр вітальні – головного приміщення помешкання – витримувався у єдиному стилі. Якщо дозволяли статки і вимагали суспільне становище і погляди, меблі купувалися комплектно.

Спальня – тільки нічна кімната, краще, аби вона виходила на схід, щоб радіти вранішньому сонечку. Велику увагу приділяли чистоті повітря, у спальні ніколи не ставили квітів, не курили. І не проводили там час протягом дня, тим паче не їли, це вважалось моветоном. За можливістю, у спальні та дитячій кімнаті намагалися не влаштовувати дверцят груби, щоб не вчадіти вночі. Переважно сусіднім або найближчим до спальні приміщенням була дитяча кімната (або кімнати – у багатодітних родинах). Старші діти зазвичай жили окремо, якщо дозволяли умови, влаштовувалися окремі кімнати хлопчиків і дівчаток.

Не менш важливим, ніж вітальня, було в помешканні приміщення їдальні, яка розташовувалась найближче до кухні. Головне місце в їдальні займав великий обідній стіл. На столі – накрохмалена біла скатертина, посередині на спеціальній серветці – ваза з квітами. Довкола столу – стільці за кількістю членів родини. Решта – гостьові – попід стінами.

Обов’язковою приналежністю кожного помешкання у православній родині були ікона або кіот. Звичним місцем для ікони в помешканні є передній кут кімнати, тобто правий, біля зовнішньої стіни.

Головною річчю в кухні була велика побілена або кахляна вариста дров’яна піч, поруч – “куб” для приготування гарячої води. Напроти печі – стіл для готування страв, шафа з кухонним посудом, колода для рубання дров на скалки для розпалювання печі й розтинання м’яса, інше кухонне начиння.

Кімната гувернантки розміщувалася біля дитячої кімнати, але мала зазвичай окремий вхід з коридору, що вів до кухні. Площа цієї кімнати була невеликою, розрахованою на розміщення ліжка, маленьких шафи, столика, стільця.

Іще меншою за розміром, подекуди взагалі на антресолях була кімната для служниці або кухарки. Там могло стояти лише ліжко, стілець і “піраміда” зі скринь, над якими висів під ситцевою завісою одяг. Тільки тут і був натяк на національне походження й побут: рушники над іконою та фотографіями рідних, розмальована скриня, а в ній – святкове українське вбрання, зимовий одяг тощо.

Починаючи з другого поверху вітальні обов’язково мали балкон – своєрідну ознаку міського побуту, неодмінну приналежність кожного прибуткового будинку. Балкони використовувалися для відпочинку літніх людей у теплу пору, для перебування “на повітрі” тощо. Увага! Ніхто не смів виставляти на балкон зайві речі або влаштовувати там комору, сучасним киянам варто брати приклад:)

У великих багатих будинках існували балкони-тераси досить значних розмірів; для підтримання великого виносу таких балконів влаштовувалися цегляні наріжні стовпи (Пушкінська, 21; Велика Житомирська, 8-Б). На таких терасах, освітлюваних увечері електрикою, влітку пили чай або просто відпочивали великими родинами, з гостями, друзями. Деякі будинки, споруджені на початку XX століття, мали плаский дах із солярієм (Прорізна, 18). Це був час, коли в моду входили повітряні й сонячні ванни.

Вул. Бульварно-Кудрявська, 38. Фрагмент фасаду. Архітектор М. Клуг, 1909-1910 рр. Фото 1993 р.

Вул. Бульварно-Кудрявська, 38. Фрагмент фасаду. Архітектор М. Клуг, 1909-1910 рр.
Фото 1993 р.

Навесні, після перших теплих днів, розпечатували заклеєні на зиму вікна, а в будинках старої забудови виймали внутрішні (“зимові”) рами. До кімнат линуло тепле весняне повітря, а з ним і мухи. І до осені мухи неухильно атакували бідних мешканців, рятунку від них практично не було.

Наявність кінської тяги, худоби (особливо у передмісті), смітників, ретирад на подвір’ях сприяло поширенню величезної кількості мух, з якими не могли впоратись птахи. Хмари мух на кухні, в їдальні, інших кімнатах були явищем звичайним. Серед пасивних засобів боротьби з мухами були паперові стрічки на кухонних кватирках, стрічки-липучки, які підвішували під лампами, папірці з нанесеною на них отрутою, що вкладалися у блюдечка з водою, спеціальні скляні пастки з сироваткою тощо. Однак мухи обсідали геть усе.

Крім мух, дошкуляли блощиці у спальнях, таргани на кухні, миші й пацюки в пивниці – там, де господарі не дотримувалися гігієни.

Деякі прибуткові будинки були повністю або частково призначені для умебльованих кімнат. Такі кімнати – проміжна ланка між готелем і власною квартирою. Умебльовані кімнати пропонували тій категорії мешканців, які приїхали до Києва у пошуках роботи і ще не облаштували власний побут та для тих, чий матеріальний або сімейний стан (або те й інше разом) змушували жити доволі скромно. Йдеться про бідну трудову інтелігенцію, дрібних чиновників, приїжджих студентів та ін.

У великих прибуткових будинках умебльовані кімнати зазвичай розміщувались на останньому, часто мансардному поверсі або у флігельному будинку.

Читайте також: Прибуткові будинки Києва і “будівельна лихоманка”

This slideshow requires JavaScript.