Портал Мегаполіс пропонує вашій увазі другу частину лекцїі Михайла Кальницького про київські хмарочоси. Цього разу у фокусі – громадські споруди та житлова забудова. Першу частину, присвячену культовим хмарочосам, ви можете знайти тут.


Крім сакральних будівель у Києві поступово почали з’являтися й інші домінанти. Можливо, не настільки високі, але масивні. У тогочасній маломасштабній київській забудові вони дійсно були гігантами.

1Це – знаменитий червоний корпус університету Шевченка, збудований архітектором Вікентієм Беретті, один із важливих акцентів Києва середини ХІХ століття. Фактично він задав новий масштаб київської забудови, до якого вже потім підтягувалася цивільна забудова. Поступово такого розміру досягають і житлові будинки.

Один із перший київських житлових хмарочосів заввишки аж 4 поверхи з’явився на Хрещатику. Якщо дивитися на панораму від рогу вулиці Богдана Хмельницького (Фундуклеївської) на Бессарабку, то він – праворуч. 2Збереглася давня фотографія цього будинку (1872 р.). Чому саме фотографія? Тому що власником будинку був відомий фотограф Франц де Мезер. Деякий час у будинку була його майстерня. Потім Мезер розорився і цей будинок мусив продати. Далі він перейшов до Дегтярьова, ще пізніше – до міської власності. Але під час війни він згорів. Однак у забудові Хрещатика того часу це – справді домінанта.

Найвищий будинок на 1897–1898 рр. (якраз у той час, коли було написано вірш, з якого я розпочав) – будинок на нинішній площі Льва Толстого. На жаль, через пожежі і тривалі ремонти він втратив своє декоративне вбрання, але його маса залишилася. Цей 5-поверховий будинок заможного лікаря Бендерського зводив Владислав Городецький. Тобто він будував не тільки в стилі модерн. Такий київський ренесанс кінця ХІХ століття теж був для нього притаманний.

3

4Невдовзі почали зводити ще вищі будівлі. Зараз цей будинок на розі Прорізної та Володимирської називають Лейпцигом. Сам по собі він не надто високий, тут 4 поверхи з мансардою, але в нього висока башта. Ця башта зі своїм шпилем за своїм проектом досягала близько 40 метрів (20 сажнів). На той час це був дуже високий житловий будинок.

Водночас відомий київський підрядник Лев Гінзбург зводив отакий 6-поверховий будинок. Його власником був шляхетний торговець Григорович-Барський. Розташований на вулиці Миколаївській (тепер – архітектора Городецького), він мав сягати 18 сажнів. У процесі зведення будинку 5змінюється його власник, оскільки Григорович-Барський не розрахував своїх коштів. Він хотів спорудити найефектшіний, найвищий і найпишніший київський будинок, щоб його всі охоче орендували, і щоб він сам отримував великі прибутки.

Настала будівельна криза, яка десь від початку 1901 року на кілька років охопила весь Київ. Виявилося, що не вистачає попиту на пропозицію нерухомості, будинки не знаходять орендарів. Одразу впали ціни, домовласники почали відчувати скруту, а бідолашний Григорович-Барський ще й будував у кредит – він взяв іпотеку та позичив гроші у приватних осіб. Тож він не те що будувати не міг – він не знав, чим розраховуватися з банком. Він же не отримував прибутку, на який розраховував – будинок не завершений, грошей немає. Врешті решт Григорович-Барський розорився, а будинок пішов з аукціону. Його придбав один із тих, хто позичив Григоровичу-Барському гроші на будівництво – купець Сіроткін. 1902 року він успішно добудовує будинок.

Однак збудувати найвищий будинок Києва ані Григоровичу-Барському, ані Сіроткіну не судилося, тому що Лев Гінзбург був відомим київським підрядником. Він одразу попросив архітектора Шлейфера доробити проект. За проектом башти були приземкуваті, а насправді вийшли високими. Завдяки їм Гінзбурс виборов першість, і станом на 1901 рік його будинок був найвищим у Києві.

6Доля цих будинків складна. Будинок на архітектора Городецького горів під час війни і залишився без башт. Будинок Сіроткіна теж певний час був без своєї вежі, а тепер в навантаження до відбудованої вежі йому додали ще здоровезну мансарду. Причому цей будинок якийсь нещасливий: вже два чи три рази його відбудовували, і все ніяк не можуть ввести в експлуатацію. Хоча там має бути якийсь пишний готель, але він досі не може відчинити свої двері. Хай як буде, але хоча б цей будинок не у тому напівзруйнованому стані, в якому був ще кілька років тому.

7

Той же Гінзбург пішов ще далі. Закінчилася будівельна криза, і на початку 1910-х років він замовив складний проект грандіозного хмарочосу двом одеським архітекторам Адольфу Мінкусу та Федору Троупянському. Будинок став найвищою житловою спорудою Києва мабуть ще на кілька десятиліть. Будинок розташовувався на вулиці Інститутській 16–18 і мав 8 та 9 поверхів на протилежних краях, оскільки розташовувався на схилі. В тил же йшла здоровезна прибудова, так там були всі 11 поверхів через рельєф. Тож це був справжній хмарочос, кажуть, що найвищий не тільки в Києві, а й в усій Російській імперії.

8Цей будинок вже конкурує із Софійською дзвіницею. Це – готель Прага, як він називався тоді. Зараз це – філія готелю Санкт-Петербург, де все ніяк не завершать ремонтні роботи. Дуже цікава була будівля ще й тому, що на верхньому поверсі існувала тераса для літнього ресторану, потім її закрили. Але звідти були чудові краєвиди.

Ще одна висока споруда на Хрещатику – це вже 6-ти-, чи навіть 7-поверховий дім, величезний будинок, збудований архітектором Йосипом Зекцером для домовласника Іллі Закса. 9Причому на його фасаді на фронтоні – рельєф-копія твору відомого бельгійського скульптора Меньє «Індустрія».

Така будівельна гарячка тривала, хоч мала й зворотний бік. Ви бачите, як зараз долають наслідки будівельної катастрофи. Одна справа, коли будівництвом займалися професійні архітектори, сумлінні підрядники, і друга, коли будівництво було спекулятивним: треба було набудувати щось швиденько і якомога вище з якихось неякісних матеріалів, так само швиденько продати й забути.

10Один такий будинок зводили на вулиці Львівській (тепер – Січових стрільців, недавно – Артема). Він просто розвалився, причому загинуло кілька робітників. Потім його звели заново. Зараз це будинок, який від Січових стрільців повертає на Несторівський провулок. Це було 1911 року, і цього ж року трапилося щонайменше три такі аварії. Тож Міська дума постановила, що жоден будинок не може бути вищим за ширину вулиці, на яку він виходить. Тобто переплюнути хмарочок Гінзбурга вже ніхто не мав шансу.

Хочу додати, що крім житлових будівель, були ще інші – технічні високі споруди, які теж формували київські силуети. Ось ще на початку ХІХ століття це була Київська ратуша на Подолі. Вона стояла приблизно на місці того скверика, де зараз пам’ятник Сковороді.11

Колись на земляному валу старокиївських укріплень часів Ярослава Мудрого (нині – навпроти Будинку архітектора) розташовувалася пожежна каланча. Пожежники теж потребували високих споруд, бо за відсутності телефону та інших швидких засобів зв’язку саме пожежні каланчі давали можливість побачивши сигнал у вигляді спеціально вивішених пожежних куль (або вночі – факелів). Кожна наступна каланча дублювала його, і всі київські пожежні команди розуміли, що треба їхати у певному напрямку, який шифрував сигнал. Бачите, невеличкі мачти створені для того, щоб ліворуч і праворуч піднімати кулі або ліхтарі.

Ще більш відома каланча – на розі Великої житомирської та Володимирської. Зараз вона має трохи інший вигляд. Це – Старокиївська каланча. А ось така Подільська каланча у стилі раціонального модерну, більш пізня, зведена архітектором Едуардом Брадтманом 1810 року. Такі каланчі навіть з появою телефонного зв’язку допомагали пожежникам швидше дістатися потрібного міста.

15Ще один варіант тодішньої висотної споруди – водокачка. Водокачка київського водогону розташовувалася біля входу на вулицю Трьохсвятительську з боку Володимирської гірки. Зараз її вже нема, зате відреставровані дві водокачки на території колишнього купецького саду, тепер – Хрещатого парку. Вони допомагали постачати водою навіть найбільш високі райони Києва.

Ще одна форма високих споруд – фабричні заводські труби. Ось ця труба збереглася, хоча її трохи вкоротили – біля рогу вулиць Кирилівської (недавно – Фрунзе) та 16Нижньоюрківської біля колишнього заводу солодових екстрактів. Між іншим, автор проекту цієї труби, зведеної в 1890-ті роки – академік Володимир Ніколаєв.

Подібні домінанти – і башта елеватора, і різні фабричні труби – домінують у забудові того ж Подолу і конкурують із дзвіницею. Але все ж головною домінантою старого Києва були сакральні споруди.

Проте у 30-ті роки, коли Київ став столицею радянської України, вже було визначено, що ось ці всі дзвіниці та хрести – не те, що має домінувати у червоній столиці. Тому почався процес руйнування багатьох видатних святинь і архітектурних пам’яток. Замість цього споруджували іноді й зовсім непогані комплекси, якщо їх будували грамотні архітектори.

17Перш ніж почали будувати цей комплекс, знесли два собори – Малого Миколи і Великого Миколи. А далі, якщо дивитися з боку Арсенальної площі, почалося будівництво комплексу за планом архітектора Йосипа Каракіса. Його не вдалося реалізувати повністю, і той ландшафт, що був задуманий, не став реальним. Але основна споруда цього комплексу існує й досі і, скажу відверто, вона – одне з досягнень архітектури свого часу. З другого боку, вона не тисне і не пригнічує Дніпровські схили. Якщо дивитися на будинок з боку річки, то він невеликий і розтягнутий по горизонталі схилу.

Ну а після війни розпочалося будівництво нового Хрещатика. Треба згадати про готель «Москва» (нині – «Україна»). На жаль, будувався він довго, і на час його спорудження 1955 року випала відома постанова про подолання архітектурних надмірностей, і через це бідолашному архітекторові Анатолію Добровольському довелося різати по живому свій проект. І вийшло те, що ми зараз маємо на Майдані. Але основний комплекс Хрещатика – оцей гарний будинок зі шпилем і будинків пообіч нього у перспективі вулиці Богдана Хмельницького – все ж таки створив нову домінанту, новий акцент у центрі Києва.

У 70-х роках почали зводити одну дуже цікаву споруду – Київську телевежу. Зводили її шляхом підняття секцій. Оці ноги, які її утримують, роз’їжджалися і з’їжджалися, і так витискали вгору одну за одною всі секції. Вона в силуеті Києва є одним з найбільш відомих акцентів, та ще й найвища споруда України (380 метрів). Силует її теж досить гарний.21

На превеликий жаль, питання гарного силуету зрештою відпало, і на Львівській площі почали зводити Будинок торгівлі за проектом архітектора Валентина Єжова. Будували його довго, впродовж 1960–1980 роки. Цей будинок своєю формою не прикрасив київський центр. Може він і був зроблений професійно, грамотно з будівельної точки зору, але у панорамі старого Києва з’явився абсолютно непотрібний конкурент Софійській дзвіниці.

У той час було вирішено, що десь 7–8 подібних висоток з’явиться на території Києва. Це ж була тільки перша. На той час, на щастя, і остання. Але ж настали й пізніші часи…

22У 1970-х роках був ще проект, коли навколо Липок хотіли творити 6–7 хмарочосів («Київська корона»). Хотіли на Контрактовій площі (тоді – Червоній) спорудити 30-поверхову вежу. Тобто були абсолютно жахливі пропозиції, але наприкінці 1970-х років торжествував інший підхід. Було прийнято відому постанову міськради №970, яка передбачила створення у Києві охоронних зон, зон регулювання забудови, ландшафту і певного висотного регулювання. Тобто це нововведення не дозволяло зводити будь-що будь-де. На певний час це стало дійсно важливим досягненням для Києва.

Я пам’ятаю, як з 80-х років до київської міської організації Товариства охорони пам’яток приносили на затвердження проекти забудови в історичній частині міста. Ми такі проекти «бомбили», бо мали на це повноваження. Ми могли відхиляти певні проекти, якщо ті не відповідали вимогам постанови № 970.

На жаль, з 90-х років всі ці повноваження перебрали на себе чиновники. Спочатку комітет, потім – управління охорони культурної спадщини. І тепер цей процес регулюється знову десь у чиновницьких кабінетах.

Фото: www.everyday.in.ua, starkiev.com, mik-kiev.livejournal.com, mapio.net, www.retroua.com, gordonua.com, kiev-ukr.segodnya.uа, inspired.com.ua, vysehrad.kiev.ua, uk.wikipedia.org, domik.ua, izbornyk.org.ua, www.podvalchik.ru, eveningkiev.com, www.pecherski.net, artukraine.com.ua, wikimapia.org, zametkin.kiev.ua

Третю частину лекції, присвячену монументам та сучасним хмарочосам столиці, читайте завтра, 12 лютого.