10 лютого в Національній опері України відбулася прем’єра одноактної опери “Моцарт і Сальєрі” (М. Римський-Корсаков), написаної за однойменною трагедією О. С. Пушкіна.
Одна з маленьких трагедій О. С. Пушкіна спочатку планувалась як “Заздрість”, а пізніше була названа “Моцарт і Сальєрі”. Згідно з сюжетом, Сальєрі заздрив успіху і таланту Моцарта і тому його отруїв. Саме цей твір спровокував появу легенди, яка є найбільшою помилкою щодо двох композиторів: насправді у Моцарта було набагато більше приводів заздрити Сальєрі.

Опера “Моцарт і Сальєрі” досі не була представлена в репертуарі Національної опери України – цей твір вперше поставлено на сцені театру головним режисером Анатолієм Солов’яненком.

Чи не першорядну роль в глибокому сприйнятті нового репертуарного твору театру зіграли два яскравих соліста, – на них, власне, і будується весь драматургічний задум. З партіями музичних геніїв, жоден з яких всупереч фантазіям Пушкіна, в реальному житті не був причетний до смерті або безчестя іншого, успішно впоралися Валентин Дитюк (Моцарт) і Тарас Штонда (Сальєрі).

Для Тараса Штонди партія Сальєрі виявилася дуже символічною: цією роллю він відзначив і 25-річчя своєї творчої діяльності, і 50-річний ювілей. Окрім того, чудовий бас українського артиста найчастіше порівнюють з шаляпінським, а, як відомо, саме Федір Шаляпін був беззмінним виконавцем ролі Сальєрі аж до еміграції.

У прем’єрній виставі Тарас Штонда в черговий раз продемонстрував всю потужність свого голосу, який можна порівняти хіба що з басом іменитого попередника. “Цього вечора я доклав максимум зусилль, щоб віддати всю свою душу і свою майстерність, – розповів після прем’єри артист. – Я безмежно вдячний моїй улюбленій київській публіці за такий теплий, щиросердний прийом! Хочу висловити вдячність Анатолію Солов’яненку та Аллі Кульбабі за чудову постановочну роботу, яка дозволила мені самовиразитися в повній мірі. Сподіваюся, що опера “Моцарт і Сальєрі” надовго залишиться в репертуарі нашого рідного театру”.

Партія Моцарта була делегована молодому і перспективному солістові – Валентину Дитюку. Незважаючи на те, що “попередниками-виконавцями” ролі Моцарта були славетні артисти – Сергій Лемешів, Іван Козловський, Костянтин Огнєвий, молодий тенор виправдав очікування і режисера, і глядачів.

“Партія Моцарта стала для мене не тільки новою роллю – в цій опері немає традиційних арій, і це було певною складністю. Весь сюжет побудований на діалозі між двома виконавцями, а це пов’язано з додатковими емоціями. Роль Моцарта дуже багатогранна і вимагає ще більшої глибини, чуттєвості, і цю роль мені належить іще “шліфувати”. Сподіваюся, що у наступній виставі глядач побачить ще більше цікавого Моцарта”, – поділився після прем’єри Валентин Дитюк.

Режисерові-постановнику Анатолію Солов’яненку вдалося майстерно втягнути глядача в інтригу пристрастей двох геніїв, представивши їхні внутрішні і зовнішні суперечності. Створення певного настрою у кожній мізансцені, своєрідна характеристика образів і розкриття підтексту – цю роль з успіхом виконав оркестр під управлінням Алли Кульбаби.

Солістів хору, одягнених в чорне (хормейстер Богдан Пліш), режисер розсадив в ложах, по обидва боки бельетажу, поруч із звичайними глядачами, що дозволило в ще більшій мірі бути “причетним” до того, що відбувається на сцені. Сценографія, створена головним художником театру Марією Левитською, “підтримала” режисерський задум: сцена, оформлена в чорний колір зі світловими акцентами – високими канделябрами та свічками, створила ту необхідну камерність, за яку так ратував композитор.

Інформація та фото надані прес-службою Національної опери України.