У неділю, 11 лютого, у стінах Lifecycle відбулася зустріч із організаторами та учасниками наймасштабнішого велопробігу Європою, здійсненого українцями. Воїн АТО Константин Самчук із мандрівником Максимом Семаком розповіли про те, як вони з командою однодумців подолали 11000 кілометрів 16 країнами Європи. На досягнутому хлопці не спиняються: вже у травні цього року вони планують відправитися у велопробіг у США.

За словами ідеолога проекту «Пройди світ» Константина Самчука, передував цьому проекту велопробіг по Україні 2015 року. Названий «Захід – Схід», він пройшов маршрутом загальною довжиною 2000 кілометрів. Після цього, стверджує Константин, захотілося чогось більшого. У результаті за 100 днів вдалося проїхати 16 країн та подолати 11000 кілометрів. Це – найбільший груповий велопробіг, визнаний книгою рекордів України.

Велопробіг Європою мав благодійну мету. У результаті команда зібрала 7000 євро для адресної допомоги воїнам АТО та популяризувала Україну в країнах старого світу. За словами Константина, велосипедисти всюди розповідали про те, що зараз насправді відбувається в Україні.

«Ми зрозуміли, що Україну знають дуже погано. Часто в Західній Європі навіть не знають, де розташована наша країна. Або якщо знають, то тільки з точки зору проблем: війна, корупція, Чорнобиль, суцільний негатив», – пригадує Константин.

Учасники велопробігу щодня спали по кілька годин. Ані втома, ані погодні умови не спиняли їх: вони долали тисячі кілометрів під дощем і палючим сонцем, часто ночували просто неба. Велосипедисти часто відмовлялися від їжі на користь сну.

«Ми їхали три місяці, 100–200 кілометрів щодня, це було майже на межі людських можливостей. Всі зустрічі з діаспорою, посольствами і ЗМІ доводилося організовувати на ходу через телефон, карту і гарнітуру. Так ми лягали спати після півночі, а прокидалися о 4–5 ранку. Одного разу один із учасників поїздки, Олександр, заснув просто на дорозі. Впав з велосипеда, зламав руку і не прокидався! Нам довелося його будити», – каже Константин.

До велопробігу учасники поїздки одне одного не знали. Під час поїздки між хлопцями не було конфліктів, проте втома часто проявлялася роздратуванням. До цього учасники велопробігу ставилися з розумінням, намагаючись зважати насамперед на позитиви.

«Вперше подивилися одне одному в очі перед отриманням візи у візовому центрі. Ми їхали не просто для себе, а для великої цілі, що й змушувало терпіти інших людей, а не робити це тільки для себе. Команда – це найсильніше, що було у нашому велопробізі. Це були люди, які були готові витримати все, аби досягти цілі», – розповідає Константин.

«З велосипедом можна зробити щось більше, наприклад, принести користь суспільству» – каже Максим Семак, який заради спільної мети звільнився із двох робіт. Для цього треба бути гнучким і налаштуватися, що ніщо не може спинити на шляху до мети.

«За день до виїзду у мене померла бабуся і нам відмовили у машині супроводу. Це попри те, що було 400 кг їжі. А ще у нас не було візи – її нам видали в день виїзду. Було мільйон шансів відмовитися, але ми не здавалися. Вночі перед початком велопробігу знайшли нерозмитнений бус, який нам продали за 1000 євро. Так ми й поїхали», – розповідає Константин. Максим додає: «Здається, це так небесна канцелярія нас перевіряла, нашу рішучість і готовність витримати це випробування. Але ми не здалися і зробили це».

За словами велосипедистів, найбільше їм сподобалося в Іспанії. Там не тільки чудові дороги, а ще й багато гостинних українців. Хлопці згадують, що коли поверталися в Одесу, була думка, що можна не спинятися, а розвернутися і їхати далі.

«Ми просто вросли у ці педалі. Дуже важко було відновити буденний ритм. Щоранку о 5 хотілося сісти на велосипед і поїхати», – ділиться Максим.

Далі із девізом «Наша хата не скраю» українські чумаки вже готуються подолати шлях через 19 американських штатів.

«Тепер – ціль амбітніша, поїхати в Америку, розповідати про країну і хвалити її», – підсумовує Константин.