У її першому закордонному паспорті вже немає місця для відміток прикордонників. Другий доводиться завбачливо передивлятися перед кожною наступною мандрівкою, чи бува не закінчилися вільні сторінки. Близько тридцяти країн Азії та Європи наша героїня Валерія Тимофєєва вже встигла відвідати, прожити і залишити за плечима. Мегаполіс уже дізнався, чому і як варто подорожувати та що для цього потрібно зробити. Тепер – ваша черга поринути у динамічний світ подорожей Валерії…


– Одні з перших твоїх фото в Інстаграмі – з Болгарії, а потім відразу з Індонезії. Тобто це були перші країни, які ти відвідала?

– Насправді в Індонезії я побувала двічі, вперше – 2013 року. Зараз – це єдина країна, в яку тягне. Коли мої друзі, які ще не були на Балі, кажуть, що хочуть поїхати – я знову заряджаюся. Хоча б на два тижні. А потім я себе б’ю по руках, бо є стільки ще інших цікавих незвіданих місць у світі… Вперше я провела на Балі місяць, а вдруге – два. Тобто сумарно я прожила там три місяці життя, і це багато! Але з цим островом точно щось не те, бо він дуже енергетично сильний, він притягує до себе.

Медитуючи на Балі

– А що ти маєш на увазі – ти туди приїжджаєш, якось заряджаєшся на якийсь час ентузіазмом? Чи що змінюється?

– Там – небувалої краси пейзажі. Такі, яких я не бачила ще ніде. Незрівнянні з жодним іншим місцем в тропічній Азії. Таке враження, що там є все: гори, рисові поля, джунглі, величезні пальми, океан з височенними хвилями, широченними пляжами… Заходи сонця неймовірної краси. Там фотографуєш – і не треба фотофільтрів.

Індонезія повністю мусульманська. Балі – це єдиний острів, на якому сповідують індуїзм. У них повсюдно ці храми – я називаю їх капличками – маленькі храмики, де вони здійснюють ритуали жертвоприношення богам. Якась незвичайна атмосфера від цього всього повітря. Люди теж, їхні характери, поведінка, стиль життя… Це все разом.

– Ось після трьох місяців на Балі не виникала думка туди переїхати на більш тривалий час – на рік-два?

– У теплі країни – однозначно ні, тому що мені важко там працювалося через клімат. Дуже розслабляє, надто спекотно. Я просто засинаю на ходу, і кава не дуже допомагає. Ще я помітила, що в Азії дуже короткий світловий день.  Це мені не підходить страшенно. Я ж повернулася в Україну в травні, коли у нас довгий світловий день, а у них о 6 вечора все, там уже темно, уже всі сплять…

 

– Не мотивує працювати, так?

– Так. І, знаєш, напевно ще кухня. Азійська кухня дуже специфічна, і класно, коли ти її їси тиждень. Але коли подорож триває півроку, то останні два чи три місяці ми їли тільки європейську їжу – на Балі, де добре розвинена інфраструктура, є спеціальні супермаркети, хоч і недешеві.

Молочних продуктів в Азії немає. Я читала, що азіати не переварюють лактозу, тому сирники – це перше, що я почала їсти в Києві, я дуже за ними скучила (сміється).

На байку – по Самуї

– Були ще якісь труднощі, з якими довелося стикатися під час подорожі Азією?

Інтернет, бо моя робота на ньому зосереджена… У В’єтнамі і Таїланді інтернет був трохи повільним, і це певною мірою унеможливлювало мою роботу. А ось у Камбоджі, якої ми найбільше боялися і до якої найбільше готувалися – був один з найшвидших і найкращих. Так само у високорозвинених Сингапурі і Малайзії, але якщо живеш на острові, то інтернет трохи шкутильгає.

Коли ми жили в Таїланді на Самуї, у мене був свій байк, бо на островах із транспортом справи кепські. Я вожу байк, але це не те, чим я звикла займатися щодня: виїжджати на трасу, де поряд із тобою мчать вантажівки, це був адреналін. У Таїланді ще й спокійний дорожній рух, а от у В’єтнамі – це просто жах!

 

– Із ким ти зазвичай подорожуєш?

– Абсолютно по-різному – сама, з подругами, з мамою, у великій компанії. Насправді моя подорож Азією виникла дуже спонтанно і так сталося тому, що я дуже захотіла в Азію. Я просто перед тим почала думати – як це зараз модно казати – запускати у всесвіт знаки. І потім у Львові, коли я виступала на конференції, зустрілася зі знайомими, які сказали, що вже їдуть. Вони мали дуже вигідні квитки, і казали, щоб я приєднувалася.

Я прийняла рішення просто блискавично. В той же момент купила квиток до Таїланду в один кінець… І потім, вже постфактум, повідомила про це своїх рідних. Сказала друзям – їду десь на півроку в Азію. Всі були шоковані…

У мене є хороша подруга, так само фанатка мандрів, ми з нею з’їздили в дуже класну подорож Іспанією та Португалією і уже запланували декілька наступних. Люблю згадувати історію нашого зайомства: ми з Орестом Зубом записували інтерв’ю, сиділи на літній терасі ресторану в Києві, до нас підійшла дівчина і каже: «А я вас знаю! Я на вас підписана!». Отаке. Ми розговорилися, почали спілкуватися. І зараз ми з Олею – команда бувалих мандрівників.

– Клас! А хто ж робить всі ці прекрасні фото?

– Мама, подруга, друзі. Я завжди їх сама ставлю, тобто я іду на місце фотографа, виставляю кадр і кажу: «От так мене сфотографуй. От тільки так» (сміється).

– А я думала, ти вже «озброїлася» професійним фотографом і вербуєш його в кожну поїздку! Бо  фото дійсно класні.

– Насправді в мене хороша камера в телефоні. Маю вже трохи «поставлене» око, і сама режисую ці фото, виставляю людину, натискаю на кнопку і потім її обробляю.

– А якщо повертатися до витоків – як тобі вдалося досягти того рівня, коли можеш собі забезпечити тривалі подорожі Азією та Європою?

– Я коли ще була студенткою, то суміщала навчання в університеті, заняття танцями із віддаленою роботою. Я гарно знаю англійську мову, і друзі, які працювали у сфері онлайн-бізнесу, порадили мені спробувати. Все закрутилося-завертілося, і з часом я почала віддавати цьому все більше своєї уваги, самовдосконалюватися, навчатися.

Після подорожі змінилося все – місце проживання, оточення, деякі цілі та ставлення до бізнесу. Це була точка неповернення, переосмислення. Якою б не була подорож – вона приносить тільки позитивні зміни. Я їхала в Азію з певними питаннями, і на всі з них знайшла відповідь

Нині я працюю керівником проекту в американській компанії, яка займається бізнес-перекладами. У мене дуже класний лояльний шеф у Нью-Йорку, який знає, що я подорожую. Я вважаю, що в будь-якій сфері найважливіший результат. В моїй роботі не потрібно сидіти від дзвінка до дзвінка якийсь певний час. Також в мене є команда помічників, які залагоджують справи, якщо я десь у перельоті.

– Бути фрілансером щоб подорожувати – мрія багатьох. Якими рисами потрібно володіти, щоб самому організовувати свій робочий графік?

– Бути фрілансером і подорожувати – це важко. Я не зараховую себе до категорії фрілансерів. Я – штатний працівник компанії, але не сиджу в офісі, а перебуваю в Україні, в Індії, у Франції, де завгодно.

Фрілансер – це людина, яка працює попроектно. Наприклад, як веб-дизайнер: зробив проект – і все. Він може робити п’ять проектів одночасно, десять, один або нуль. Це трошки важче в плані грошового потоку та організації часу. Ти не знаєш, що в тебе буде завтра, щоб планувати подорожі або купувати квитки. Що коли з’являється клієнт і каже, що потрібно створити сайт за два дні, а в тебе у ці дні – перельоти? Все.

Для мене будь-яка подорож цікава! Ще у роки студентства, отримавши першу стипендію, перші думки були – клас, зможу поїхати в Карпати

На мій погляд, це дуже важко, але мої знайомі, які працюють саме так, якось умудряються подорожувати. Не знаю, чесно, як у них це виходить. Потрібна дисципліна, посидючість, навики тайм-менеджменту (не просто «я знаю, що це таке», а «я вмію з цим працювати і жити з цим», не на словах, а на ділі!), організованість, мотивація працювати, навіть якщо не бачиш результатів своєї роботи.

В’єтнам, піщані дюни

– Судячи з допису в Інстаграмі, Індія тобі не сподобалася. Чому?

– Це була перша країна, до подорожі якою я дійсно готувалася. Читала форуми, бронювала, обирала місця за відгуками, телефонувала всім друзям, які бували в Індії… навіть знайшла якихось індійців, з якими колись працювала, просила поради. Підготувалася, як могла. Але тут навіть з такою підготовкою першого ж дня мене кинули на тому, що я купила сім-картку та інтернет-пакет за 50 $, якщо його ціна близько 10 $. Це при тому, що я купувала в офіційному відділенні компанії Vodafone в аеропорті. Тобто як так може бути?!

Я не можу терпіти бруду, неорганізованості і хаосу. Я не приймаю ці речі в своєму житті взагалі. А Індія, на жаль, це концентрація вищепереліченого.

Друзі кажуть, що все не так просто: Індія дуже велика, варто відвідати її більше, поїздити в інші штати і місця, подивитися, поспілкуватися. Я б не була категоричною – там дуже багата, незвідана культура, яку мені б хотілося осягнути. Я, мабуть, у не зовсім ті місця поїхала. Але все пізнається на досвіді.

На картинках Індія прекрасна, а в реальності це не так. Я дам їй ще один шанс, але не зараз, а в більш далекій перспективі.

Усі фото – з Інстаграм-акаунта Валерії Тимофєєвої