Діяльність на війні подібна до руху в середовищі з опором. Як людина, занурена у воду, не може виконати найприродніші і прості рухи, наприклад, ходити, так і на війні людині не підготовленій, важко. Знання цих можливих перешкод – основна частина воєнного досвіду, про який останнім часом так багато говорять. І чисто зовні здається, що немає засобів знизити витрати від труднощів, які виникають у мирний час? Засіб є, і він один – це звичка армії до війни.

Звичка привчає тіло до величезного напруження, душу – до небезпеки, розум – до обережності проти перших вражень. Подібно до того, як людське око, в темряві розширюючи зіниці, використовує слабке світло і починає поступово розрізняти предмети в приміщенні, так і досвідчений Солдат може орієнтуватися на війні, в той час, як перед недосвідченим новобранцем розстеляється лише непроглядна нічна імла.


Жоден командувач (або полководець) ніколи не може відразу дати армії звичку до війни. А навчання у мирний час є лише її слабкою заміною у порівнянні зі справжніми воєнними випробуваннями. Тому держави, які давно перебувають у стані миру, завжди прагнуть залучити офіцерів, які служили у різних театрах воєнних дій, або відправити своїх офіцерів у ті регіони, де ведуться воєнні дії, щоб вони могли повчитися мистецтву ведення війни.

Адже вираз si vis pacem, para bellum (хочеш миру – готуйся до війни) не втратив свої актуальності не тільки у XXI столітті, але й не втратить її ніколи. Цей найважливіший принцип воєнної підготовки Стародавніх Римлян на початку XIX століття розшифрував прусський військовий теоретик Карл фон Клаузевіц:

Чим менша та жертва, яку ми вимагаємо від нашого противника, тим меншим буде його опір. Але чим менші наші вимоги, тим меншою буде і наша підготовка. Чим менш значуща наша політична мета, тим меншу ціну вона має для нас і тим легше відмовитися від її досягнення. А тому й наші зусилля будуть менш затратними

Хто такі офіцери в арміях будь-якої країни? Офіцер – це латинське слово, в буквальному сенсі означає ОФІЦІЙНО найнятого для РОБОТИ в армії (або якому-небудь іншому відомстві) ЛЮДИНИ. Наприклад, коли ви дивитесь американський фільм, в якому поліцейський зупиняє машину, то водій машини звертається до поліцейського словами: «Що трапилося, ОФІЦЕРЕ»? саме з цієї причини. Незважаючи на те, що ЗВАННЯ цього офіцера – СЕРЖАНТ.

З’явилися перші офіцери в Легіонах Стародавнього Риму. І з’явилися вони з тієї причини, що патриціїв (тобто, Римської касти воїнів) на всі Легіони не вистачало. І тому за імператора Веспасіана було прийнято мудре рішення: якщо є Легіонери з числа простолюдинів, але які володіють необхідними властивостями розуму, то їх можна висувати на командирські посади. До Легата Легіону (командувача конкретного Легіону) включно. Стародавній Рим воював часто і тому втрата воїнів (тим паче, за кастової системи) була чималою. Легіони спочатку формувалися за принципом професійної армії з числа бажаючих реалізуватися на війні громадян Риму, пізніше і союзників. За Веспасіана взагалі пішли ще далі і статус патриціїв роздавали за вчинені військові заслуги (не плутати з подвигами).

Стародавні Римляни – перші, хто звернули увагу на залежність невдалої воєнної кампанії і на кількість «героїв», що з’являється. Чим більш невдалою була воєнна кампанія і чим більше командувачі приховували (або підміняли) чисельні склади сил сторін та їхнє положення і замінювали їх описами «подвигів», тим більш провальною була кампанія.
У цьому й полягає перша історична відмінність офіцерів західного і східного просторів.

Для офіцерів західного простору війна – це сенс життя і бажання особистої реалізації. При цьому самі бойові дії – це банальна праця, яка відповідним чином оплачується

Як і будь-яка інша праця, праця офіцера може мати заслуги тільки на війні, і тільки тоді, коли зроблено дійсно щось надзвичайне. Тоді як для офіцерів східного простору, в силу релігійних особливостей, війна – це погано, вбивати – це гріх, а можливість особистої реалізації – це гординя. Причому два останніх «релігійних» терміна не мають аналогів у західних мовах і не перекладаються, наприклад, англійською мовою. Тому офіцери східного простору це переважно банальні пацифісти, які прийшли в армію не реалізовуватися у війнах, а просто паразитувати за рахунок суспільства. Наведу два характерні приклади для західного простору, які не мають аналогів у східному просторі.

У 1942 році частини 1-ї дивізії гірських стрільців Німеччини знаходилися в районі Ельбрусу. Командира однієї з кампаній (так в арміях західного простору називається рота), гауптмана Гротта, там пам’ятають досі. І не тому, що він багато пив і гуляв з жінками, а тому що міг показати місцевим жителям, що вони занадто далеко ходять по воду. Рівень компетенції німецького гауптмана, командира роти (!) був на рівні професійного геолога. Тому, коли Гротт один раз показав, що джерело води знаходиться за 5 метрів від крайньої хати в селі, більше в окрузі ніхто не сумнівався в знаннях невідомого німця. Подібним рівнем знань тоді володіли абсолютно всі офіцери західного простору. А на сьогоднішній день рівень компетенції командира кампанії ще набагато вищий.

Інший приклад. Січень-лютий 1991 року. Остання танкова битва ХХ століття, битва на 73-й довготі. 9 американських танків М1А1 і 16 бойових машин піхоти бойової групи «Орел» під командуванням капітана МакМастера протистояли 80-ти танкам і понад ста бойовим машинам піхоти елітної механізованої дивізії іракців Таувахальна. Якщо на цей бій дивитися крізь призму «радянського військового мистецтва», то у американців не було жодних шансів на перемогу. Оскільки є проста арифметика: 80 ділимо на 9 і отримуємо (приблизно) 8,9 – це і є «бойовий потенціал» танків іракської сторони. Це просто чарівна «методика», але є кілька «АЛЕ». Але, американські танки на 1991 рік були обладнані системою ситуаційної обізнаності першого покоління, а приціли навідників мали тепловізори. Тому 9 танків М1А1 зайшли в тил 80-ти іракських (причому під час піщаної бурі) і знищили всі іракські танки і всі бойові машини піхоти, а власних втрат не мали. Але це тільки зовнішня сторона проблеми.
Ви просто вдумайтесь у рівень компетенції капітана західного простору! Він, будучи всього-навсього командиром бойової групи сам приймає рішення про БИТВУ! Спробуйте знайти подібний приклад у сучасній історії східного простору! А тепер зробіть висновок про те, який рівень відповідальності і відповідно довіри існує у полковника, або наприклад, скажімо, у генерала західного простору. Це і є те, що прийнято називати внутрішнім воєнно-стратегічним лідерством.

У результаті другого прикладу ми підійшли до другої зовні непомітної закономірності діяльності офіцерів західного і східного просторів. Називається ця закономірність – ДОВІРА. Без цього простого слова західна система управління не функціонує. Тоді як східна система управління не функціонувала ніколи. Тому що в силу релігійних особливостей на східному просторі не прийнято довіряти старшим, молодшим. А будь-яке рішення в ході бойових дій приймає не той, хто виконує конкретну бойову дію, а «верховний правитель».

Є ще третя відмінна закономірність офіцерів західного і східного просторів також пов’язана з релігійними особливостями. Називається ця особливість – Військова Честь. Військові західного простору (офіцери, зокрема) є спадкоємцями Лицарських Орденів середньовіччя. Лицарських Орденів східний простір не знав, тому на всьому східному просторі слово «помста» означає «честь». І саме цим пояснюється неконтрольована, незрозуміла і непотрібна жорстокість при веденні воєнних дій арміями східного простору.

Для офіцерів західного простору: «… Військова Честь є необхідною умовою для існування і функціонування права війни, запорукою того, що будуть дотримуватися принципи домовленості. Військова Честь забезпечує необхідну основу для існування і роботи договорів, як інструментів, які є юридично обов’язковими … ».

Якщо зі словами лейтенант і майор в арміях східного простору особливих проблем немає. То ось з англійським словом «Генерал» – означає загальний (загальне керівництво частинами під час битви), у східного простору не просто проблема, а ЩАСТЯ, причому в буквальному сенсі цього слова. Для західного ж простору – це слово означає відповідальність і внутрішнє військово-стратегічне лідерство.

Що таке внутрішнє військово-стратегічне лідерство? Простими словами – це військовий авторитет. Наприклад, дуже багатьох людей хвилює питання: «Чому Україні, яка не збиралася захоплювати Росію-Московію, але яка другий рік веде з нею війну, США не дають озброєння»?

Тому що воєнні України не хочуть у війні, яка триває вже другий рік, брати на себе відповідальність за долю своєї країни. І відповідати за свої слова перед західними партнерами. Крім того, і найголовніше, ці воєнні не є воєнними авторитетами у своїй країні

Оскільки до думки офіцерів міністерства оборони або генерального штабу України ніхто не дослухається.

В результаті узагальнення багатовікового досвіду ведення бойових дій на заході були зроблені наступні практичні висновки про необхідність застосування офіцерів і уорент-офіцерів (на східному просторі сержантів). Безпосередньо офіцери – це більше адміністратори і управлінці, яких на заході називають одним словом «менеджери». Але при цьому від них вимагається не просто компетенція, а компетенція на найвищому рівні. Говорячи зовсім просто, офіцери західного простору займаються логістикою, тобто забезпеченням (від і до) своїх підлеглих.

У них немає «заступників по тилу», вони не втручаються у процес підготовки Солдатів і до планування бою на рівні відділення, взводу і кампанії. Це все завдання уорент-офіцерів, яких на заході називають професійними Рембо. А Людина, яка має звання сержант-майора армії США, є не тільки Лідером для Солдатів, але й для офіцерів зокрема. І без нього не відбувається жодне засідання в Комітеті начальників штабів ВС, де, між іншим, засідають і Генерали.

Є, наприклад, у воєнній термінології західного і східного просторів слово «ініціатива». У східному просторі ініціатива хвилює тільки ініціатора. Саме з цієї причини вона ніби й потрібна, але не дуже.

А для західного простору, ініціатива – це готовність діяти за відсутності наказів, коли існуючі накази більше не відповідають ситуації, або коли виникають непередбачені можливості чи загрози

Воєнна історія має безліч прикладів, коли дія або бездіяльність підлеглого сильно позначилась на тактичній, оперативній і навіть стратегічній ситуації.

Пояснюються ці речі західного простору по відношенню до східного дуже просто. Починаючи з середини XV століття на заході змінився рівень ставлення до людини – їй почали довіряти. Без відповідної довіри ніколи б не було великих географічних відкриттів. У цей час у східному просторі існувала «небесна твердь» і «християнська топографія», що описує подорожі по 12 всесвітах, але не дає опису Дніпра і його русла в районі Києва. А про довіру наочно говорять факти: скасування кріпосного права – де-юре в 1861 році, а де-факто отримали паспорти селяни тільки в 1968 році, через 100 років після «скасування».

Все це відбувається в результаті сучасних «упереджених поглядів», які перебувають за межами науки, досвіду і, головне, здорового глузду. Бо, все перераховане відноситься, до так званої, сфері генія, який сам по собі вищий за інших, але, який концептуально відстав від заходу мінімум на 800 років.

Шкода того воїна, який задовольняється вузькими межами цих «правил»! Шкода теорію, яка протистоїть розуму! Ця теорія не може виправити протиріч жодними приниженнями, і чим більше приниження, тим швидше насмішка і презирство виженуть її з реального життя.



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче