1884 року до Києва приїжджає студент Петербурзької Академії мистецтв Михайло Врубель.

…І опустилась на місто синьо-лілова світова ніч, і янгол з очима демона запалив свічку над дніпровськими водами…

Олександр Блок 1905 року у доповіді щодо стану сучасного символізму чималу увагу приділив творчості одного з тогочасних найбільш незрозумілих митців: його картини настільки ж жахали, наскільки захоплювали, у його святих від святості залишались лише німби, а над його демонами хотілось лити сльози. Діапазон сюжетів Врубеля був надзвичайно широким, техніки, які він використовував, – надзвичайно складними, барви – надзвичайно багатими: чи не кожні очі з тих полотнищ оповідали страшну і сумну історію пошуку істини.

Борогодиця з дитям, 1885

Борогодиця з дитям, 1885

Кирилівська церква, Володимирський собор, Національний музей російського мистецтва – саме тут наразі можна побачити картини Михайла Врубеля. Як перші зразки орнаментальної техніки в учнівських роботах («Натурница в обстанові Ренесансу». 1883; «Дівчинка на фоні персидського килиму». 1886), так і іконопис візантійського зразку (фрески Кирилівської церкви – поновлення образів та власні  розписи, стилізовані під іконопис XII століття) дають уявлення про непересічну творчу особистість автора, виражену у барвах, світлі, композиції.

Працювати в Києві студента Академії запросив Адріан Прахов – відомий на той час історик мистецтв. Під час п’ятирічного перебування в місті Володимира Врубель встиг розписати іконостас та поновити фрески в Кирилівський церкві, взяти участь у розписі Володимирського та реконструкції Софійського соборів, створити кілька десятків тематично вільних полотнищ. Опанування техніки візантійського іконопису, знання якої було необхідно для роботи з образами XII століття, призвело до стилістичних зрушень: картини на євангельські сюжети тоді вже носили відбиток індивідуальності майстра.

Поновлення образів Кирилівської церкви засновувалось не лише на знанні традиції іконопису давньоруської традиції, але і на прикладах найкращих зразків італійського мистецтва. Ескізи фрагментів іконостасу були написані Врубелем в Італії, під час подорожі Венецією, Равеною, Римом. Саме там вперше з’явилися врубелівські образи Богоматері і Христа, святих Кирила і Мефодія.

Фреска «Зішестя Святого Духу на апостолів» відтворює канонічний сюжет появи перед учнями Христа Святого Духа у вигляді голуба, який через святе полум’я передасть Слово Боже апостолам. Послання Врубеля ніби палає над індивідуальностями учнів, дозволяючи кожному обрати мову Слова за образом своїм: психологізм, не притаманний традиційному іконопису, робить фреску надзвичайно живою.

А ось Янгол з кадилом та свічкою крокує у темряві. Канон візантійської та давньоруської традиції ніби поринає у світові відблиски та ритми Михайла Лєрмонтова, янгол якого співає святу пісню молодій душі. У цьому образі Врубель свідомо вже відділяє небо від землі, а душу поєднує з Янголом, щоб потім перетворити його на Демона як найвищий прояв тієї ж душі. Як хрест Володимира сяє над водами Дніпра, так свічка врубелівського Янгола мерехтить у темряві ночі.

Саме у Києві з’явилась ідея та перший ескіз Демона. Містична сила, яка не може опанувати себе під час нескінченного пошуку віри та істини, – ось тривожний дух митця, ось очі врубелівських образів, ось напружені м’язи розквітаючого каміння.

Перше зображення Демона, як і багато інших замальовок, були знищені самим автором у нескінченному пошуку, але через кілька років в Москві будуть створені жахаючі очі страждаючого духа: мабуть, ті самі очі, які Врубель вперше побачив чи то у римських зорях, чи то у києвському небі, чи то у водах Нєви.

Блок казав, що митець виводить свої образи з мороку Пекла, бо лише в його чорному повітрі здатен знаходитися художник, що бачить інші світи.

«И когда гаснет золотой меч, протянутый прямо в сердце ему чьей-то Незримой Рукой – сквозь все многоцветные небеса и глухие воздухи миров иных, – тогда происходит смешение миров, и в глухую полночь искусства художник сходит с ума и гибнет».

Подивіться ще раз в очі чи то Демона, чи то Янгола Врубеля. Саме в цьому порубіжжі несталих форм світла і темряви можна побачити пекло.

Довідка:

ДЕ шукати «ті самі очі»?

  • Кирилівська церква: вул. Олени Теліги, 12
  • Володимирський собор: бульвар Тараса Шевченка, 20.
  • Національний музей російського мистецтва: вул. Терещенківська, 9.

КОЛИ приходити на шабаш?

  • Музей «Кирилівська церква» відчинений щодня з 10.00 до 18.00 (Каса до 17.30). П’ятниця – вихідний.
  • Володимирський собор можна відвідати кожного дня з 7.30 до 19.30. У неділі та святкові дні – з 6.30 до 20.00.
  • Національний музей російського мистецтва працює кожного дня, окрім понеділка та четверга з 10.00 до 18.00 (Каса до 17.00). Остання середа місяця – санітарний день. Перша середа місяця – безкоштовний вхід до 14.00 (не переплутайте!).

НАЩО мені це потрібно?

Бо щоб побачити порубіжжя, до межі ще треба дійти.



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…

Кожен клік по рекламі – це ваш внесок у продовження життя порталу Мегаполіс.