Смертельна небезпека та порятунок, океанський лайнер і життя мільйонерів, уроки продажів і переговорів – про свою подорож Бразилією Мегаполісу розповіла Людмила Калабуха – затята мандрівниця (відвідала за 37 країн світу!), бізнес-тренер зі Львова, автор перших україномовних книг, відеокурсів та  україномовного блогу в Інтернеті зі збільшення продажів.


3 секунди на рішення і 42 дні мандрів на 2-х континентах

 – Такий круїз зазвичай коштує більше 1 тис. євро, а зараз кілька днів діє акція – 154 євро! Це справжнісінький величезний океанський лайнер з концертними залами, казино, ресторанами, спа-салонами, крамницями на борту. Все включено, 8 днів і 8 ночей! – із неймовірним захопленням розповідали нам наші друзі, анонсуючи можливу мандрівку.

Нам з чоловіком знадобилося рівно 3 секунди, щоб одночасно сказати вголос: «Реєструйте і нас, ми їдемо з вами!». О нездійсненна мрія Остапа Бендера – місто Ріо-де-Жанейро! Ми таки походимо там в білих штанах! Так народилася 42-денна мандрівка Південною Америкою, 3 тижні з яких ми провели у Бразилії, у якій було все: небезпеки, щасливий порятунок, розчарування, несподівані висновки та, звісно ж, уроки продажів та переговорів.

Туристичні пророцтва щодо бразильських мандрів

Злочинність, жахлива антисанітарія, бідність, бруд, загроза викрадення з метою продажу на органи або в рабство на наркоплантації, корумпована поліція, яка на службі у наркобаронів, екзотичні хвороби, від яких немає ні профілактики ні лікування…

Саме такі пророцтва сипалися на нас звідусіль, щойно  ми повідомляли про свою майбутню мандрівку до Бразилії. Аналогічної думки були й відгуки щодо нашого маршруту в Інтернеті.

Під час однієї з вечерь на кораблі, яка нагадувала зустріч вершків суспільства із «Титаніка», наша офіціантка Жозева запитала нас, що ми знаємо про фавели Ріо-де-Жанейро?

Ми не знали нічого і слово це чули вперше.

Вам обов’язково треба їх відвідати! Я сама там живу! Це інше життя, інший світ, інші люди, а мій бойфренд Томас все для вас організує. Спогадів вистачить на все життя!

Так за 3 секунди на кінематографічному розкішному океанському лайнері, нам розслабленим «аll inclusive», красуня-бразилійка Жозева продала тур на смітник!

В Ріо-де-Жанейро ми поселилися відзразу на першій лінії найвідомішого пляжу світу Копакабані. Після купання в океані, відразу занурилися в Інтернет. Треба ж було дізнатися, що означає незнане слово “фавела”?

– Це незаконні забудови на пагорбах, де немає інфраструктури, води, каналізації. Це страшні трущоби – осередки криміналу, зброї та наркоторгівлі в центрі великих міст.

В деяких із них мешкає до 100 тисяч осіб, кожна фавела має свою назву!

Там своя влада, свої закони, в деякі поліція навіть не заходить, там всі ходять зі зброєю, починаючи з дитячого віку,  а на вулицях стоять столи з розфасованим кокаїним.

Це будиночки або напівшалаші, зліплені один до другого, збудовані без плану з підручних матеріалів, де прийдеться.

Здалеку це нагадує арабські найбідніші села.

“В нас така чудова країна, у нас і океан, і гори, і джунглі, але в нас “ПЕЛІГРО” – небезпечно в нас!” – розказували нам дружні бразильці на кораблі.

І ми ще тоді не здогадувалися, що розуміння цього слова врятує нам життя і стане одним із найстресовіших спогадів нашої мандрівки!

Як виникли фавели?

Чорношкірих рабів вивозили з Африки кораблями, де третина гинула в дорозі, потім нещасні люди тижнями по коліно у воді чекали в підвалах, коли і куди їх продадуть. Від тяжкої праці і нелюдських умов на плантаціях Бразилії більше 7 років ніхто з них не виживав. Їм на зміну прибували нові раби. Так було вивезено близько 5 млн людей за 500 років. Але всьому приходить кінець і за все треба платити.

Бразилія була останньою країною, яка офіційно скасувала рабство. І зроблено було це дуже немудро!

У 1888 році бразильська принцеса Ізабелла, поки її тато був у відрядженні, вийшла на балкон палацу і сказала:

“Відсьогодні всі раби – вільні, а рабство скасоване!”.

Країну поглинула економічна криза та накрила хвиля криміналу. Величезні господарства опинитися на межі закриття через відсутність робітників, а вчорашні раби поїхали в міста і утворили на важкодоступних для забудови пагорбах свої власні міста – фавели.

Ми читали і нам ставало не по собі. Та рішення було прийнято, де ще ми подивимось на “інших людей і інше життя”. У фавели йдемо!

Коли ми подзвонили до бойфренда нашої круїзної офіціантки, то початкова ціна 30-хвилинну мандрівку  фавелою на мотобайках з гарантією безпеки почала збільшуватися кожні 3 секунди переговорів: 25, 30, 50 реалів і кожен раз нам виставлялися нові умови.

Нам стало неприємно і ми вирішили не зв’язуватися з такою жадібною людиною. Хоча чому не «зрубати з багатих грінгос бабло»? А хіба не так розмірковують і багато хто з українських підприємців?

Так за 3 секунди зруйнувався гарно вибудуваний маркетинг і склалося сумне враження про Ріо-де-Жанейро, зіпсутого туристами та грошима.

У нас з’явилося лише одне бажання: ТІКАТИ!!! Рятувати себе, свої гаманці та телефони.

Ми набралися сміливості і пішли в одну із фавел прямо посеред найдорожчого району Ріо-де-Жанейро,  ризикуючи бути пограбованими щосекунди.

Нас вистарчило на 5 хвилин, бо довкруж почули зовсім недружні крики з вікон: “грінгос”, хижі погляди темношкірих підлітків з червоними від дешевих наркотиків очима, почалася бійка чоловіків, які поряд грали в карти на гроші. Ми бачили ненависть в очах бідно вдягнених молодих та старих жінок: “Прийшли чистенькі веселенькі туристи дивитися на нашу бідність та біду”. До того ж довкола був неймовірний сморід від куп сміття під вікнами мазанок…

Таке робиться посеред фешенебельних районів Ріо-де-Жанейро,  де квартира коштує від 1 млн доларів. Як же живуть самі бразилійці в таких кримінальних умовах?

На всіх їхніх будинках та квартирах безпрецедентні засоби безпеки:

  • всіх паркани обладнані дротами під електричною напругою в кілька рядів,
  • дахи та всі місця, через які тільки можна проникнути в помешкання, пишно задекоровані вмурованим битим склом, “ягозою” та колючим дротом,
  • на всіх вікнах та дверях міцні грати, інколи не одні, всюди камери спостереження та міцні конс’єржи-охоронці,
  • на червоне світло світлофорів вночі не зупиняються, а пригальмовують машини, щоб не стати жертвою грабіжників з фавел.

Які заходи безпеки застосовували ми, страшно налякані порадами знавців, Інтернету та місцевими жителями, з якими встигли подружитися?

– всюди ходили групою і лише хтось один з нас фотографував під нашим пильним наглядом,

– не вдягали жодних прикрас, навіть годинників,

– не ходили поодинці в темну пору доби,

– не носили із собою великі суми грошей, дорогу техніку та документи,

– не приставати на запропоновані на вулицях сумнівні пропозиції сумнівних продавців.

Ми вийшли на вулицю і зрозуміли, що потрапили в найбільш криміногенний район

Перебуваючи в країні 3 тижні, ми якось адаптувалися та прийняли правила гри.

Тільки в останній день у місці Форталеза, коли у нас залишалося декілька годин до літака, ми вирішили оглянути місцеву архітектурну пам’ятку. Чим далі ми їхали, тим дивнішою була поведінка людей в автобусі, на який ми сіли.

Ми вийшли на вулицю і зрозуміли, що потрапили в найбільш криміногенний район.

З двох боків пагорби, завалені купами сміття, неначе в страшному фільмі ожили, і ніби з-під землі, з них почали спускатися до нас молодики кримінальної зовнішності.

Буквально через 3 секунди біля нас зупинилося авто й люди почали нам кричати і махати руками, що тут не можна бути, тут “ПЕЛІГРО” тобто “небезпечно”, і щоб ми терміново звідти їхали.

Нас врятувало знання найпопулярнішого слова португальською. Бо ж у величезній Бразилії майже ніхто не розмовляє англійською.

Знову рятівні 3 секунди. Ми на ходу застрибували до салону автівки, оскільки водій чітко розумів, через який район він їде. Тож не збирався стаціонарно зупинятися.

“Що ви тут робите? Тут же нема поліції? Ви розумієте, як ви ризикували насамперед своїм життям: ви молоді і вас могли продати на органи! І шукати би ніхто не став, сюди не заходить поліція! Тут “ПЕЛІГРО”!” – кричав нам здивований таксист.

Лише в туристичному районі, де на кожному кроці є поліція зі зброєю – піша,  кінна, на мотоциклах, на машинах та навіть на гелікоптерах, від пережитого жаху та усвідомленого порятунку ми врешті зрозуміли, якої небезпеки ми щойно уникнули і, як це все нагадує сцену з високобюджетного бразильського серіалу!

Несподівані висновки

Чим здвивувала нас Бразилія, крім фавел і жадібних продавців?

– прекрасними дорогами;

– безкоштовними, гарними туалетами на всіх автовокзалах;

– комфортабельними автобусами з сучасними туалетами (паперові рушники + гаряча вода), кондиціонерами та холодильниками із безкоштовною водою для пасажирів;

– смачними кафе, де всі працівники ходять в білих халатах із шапочками на голові (в тому числі і чоловіки) та в одноразових рукавичках;

– таксистами, які виглядають як пілоти міжнародних авіаліній в білих напрасованих сорочках з дорогими телефонами, які їздять винятково за показниками лічильників на дуже пристойних нових авто.

– пристойними маршрутками,  де кожний пасажир фіксується електронним табло на турнікетах на вході в автобус, як у метро. Таким чином, ніхто не може зайти, не оплативши, і водій або кондуктор не мають можливості забрати гроші собі.

– до всіх кас на автовокзалах та в метро стоять стрічкові спрямовувавачі черги, як в аеропортах, щоб люди не лізти один поперед одного та не створювали безладу.

– лісовими звірями та птахами, які виходять на дороги та безтурботно гуляють парками та навіть маленькими скверами в центрі міст.

Про обмін досвідом та уроки з мандрів

Після всього пережитого, звісно мені захотілося підвести підсумки. Отож, бразилійці:

– одиниці з них знають англійську мову. Нам довелося спілкуватися напівмигами та фразами португальською, які спеціально вивчили перед мандрівкою;

– всі без вийнятку люди, з якими ми спілкувалися (молоді, старі, чорношкірі, білі, мулати) були усміхненими, приязними, ввічливими та щиро намагалися нам допомогти;

Мій бразильський досвід на українському ґрунті

Ми так звикли нарікати на свою країну, в якій не все гаразд, і наших людей, які могли би бути кращими, на складні часи, в яких нам випало жити.

На жаль, усюди є непрофесійні продавці, кримінальні елементи, щирі приязні люди, які допоможуть і злодюжки, які прагнуть обдурити навіть у дрібницях!

Лише від нас залежить, якої думки будуть про наше місто, про нашу країну людей, які так само з острахом читають в Інтернеті, як у нас все погано і небезпечно!

А ще, я вчора зауважила, що спокійно розмовляю телефоном у Львові на славетній площі Ринок, довкруж немає битого скла, ґратів на  вікнах будинків, дроту під високою напругою на парканах.

Що ж до технік продажів? Відповідальність, вміння дотримуватися зобов’язань, позитивної ділової репутації – цих правил ніхто не відміняв. Саме вони і є найважливішою складовою успішної підприємницької діяльності на всіх рівнях.

Як у Бразилії, так і в Україні!