У нашій країні дуже давно сформована традиція замовчування насилля. Але цьому мовчанню нарешті прийшов кінець. Всеукраїнський флешмоб #яНеБоюсьСказати розпочала у Фейсбуці феміністка Анастасія Мельниченко.  Громадська активістка поставила за мету привернути увагу суспільства до теми насильства над жінками та на конфлікту в цілому.


Дуже важко читати жахливі розповіді жінок, відчувати їхній біль та страх, уявляти, через яке пекло вони повинні були пройти через байдужість оточуючих. Розуміти, що це явище в нас на побутовому рівні, бо склалася така традиція – звинувачувати жертву, наводити приклади про скромність східних жінок, звинувачуючи наших дівчат у надто розкутій поведінці. Але якщо подивитися на світову статистику, то навіть паранджа не врятує жінку від насилля. Перечитуючи відверті історії жінок, які пережили насильство, бачиш неоднозначну реакцію: як співчуття, так і осуд, співвідношення приблизно однакове. Багато жінок бояться розповісти одразу, їх лякає осуд, а найбільше – негативна реакція близьких. Таке ставлення суспільства провокує агресорів на скоєння злочинів, бо немає зі сторони оточуючих контролю за поведінкою або ж просто люди керуються гаслом: “Моя хата скраю – нічого не знаю”.

Нещодавно в нашу мову увійшло нове поняття для позначення агресора “аб’юзер” (від англ. abuse – зневажати, ганьбити, знущатись). Аб’юзер –  людина, яка коїть насильство над іншою людиною в фізичній та психічній формах. Аб’юзер – це не завжди психічно хвора людина. Згідно зі статистикою, 80% аб’юзерів у дитинстві зазнали насилля на власному досвіді. Багато хто був жертвою, лишився наодинці зі своєю проблемою, заглиблюючись у біль і згодом зрісся зі своєю проблемою настільки, що навіть перестав її бачити. Для таких людей це стає нормою життя (особливо якщо людина зазнала насильства неодноразово).
Поява такого флешмобу –  час подивитися правді в очі, викинути таку “спадщину” на смітник. Проблему насильства треба розкрити з усіх сторін, аби уникнути повторення в подальшому та допомогти постраждалим.


По-перше, варто знати, що жертва не винна. ВИНЕН тільки агресор! Бо контролювати себе чи ні – вибір кожної людини. Жертва не повинна соромитись того, що трапилося, не повинна шукати виправдань та ховати очі. Конституція України проголошує право на недоторканність Вашої персони,  право виглядати, як Ви хочете, ходити, де й коли Ви захочете. Жодна людина не має права порушувати Ваш особистий простір, без дозволу. Ніхто не має права казати неприємні для Вас речі. Ви маєте право захищатися. Ви маєте право отримати допомогу.  По-друге, треба розуміти, що є декілька видів насильства: психологічне, фізичне, економічне.

Психологічним насильством є словесні образи, плітки, які паплюжать Ваше ім’я й змушують морально страждати. Сюди належить необґрунтована критика та висловлювання, які нівелюють важливі для Вас аспекти життя. Також до психологічного насильства відносять шантаж, нав’язування своєї думки, обмеження спілкування жертви з іншими людьми, заборона на самовираження. Характерними рисами психологічного аб’юзу є: прагнення до гучних публічних заяв про свої почуття; надмірний контроль з боку аб’юзера – ще одна риса, яка нібито подається під соусом турботи, а натомість з надмірного контролю випливає інший спосіб психологічного знущання – обмеження жертви в контактах з оточуючими та обмеження можливості вільного пересування; фінансове обмеження; аб’юзер завжди ставить жертві в провину те що вона (жертва) не відповідає образу ідеального партнера, таким чином вишукуючи недоліки і постійно принижуючи людську гідність); в усіх своїх провинах аб’юзер завжди звинувачує жертву або оточуючих, маніпулюючи словами так, що жертві починає здаватися, ніби агресор має рацію; різка зміна настрою, постійне тримання жертви в невизначеному стані. Цей вид насильства в нас навіть не прийнято вважати насильством, бо аб’юзер у випадку психологічного насильства обґрунтовує свої дії як турботу чи видає це за добрі наміри та бажання допомогти. На психологічне насильство не прийнято звертати увагу, бо нам не розповідали про чіткі межі особистого простору людини.

З визначенням фізичного насильства простіше, бо це більш зрозумілий для багатьох вид знущання. До фізичного насильства відносяться фізичні діяння, які кояться однією людиною проти іншої та залишають фізичні ознаки: побиття, зґвалтування, тощо. Жінки частіше піддаються різним видам насильства, особливо зґвалтуванням, бо в суспільстві давно склалось уявлення про жінку як другорядну істоту. Хворі традиції з дитинства роблять з чоловіка аб’юзера, таким чином можна вважати, що нав’язування чоловікам агресивної поведінки – це аб’юз зі сторони традицій старших поколінь та суспільства.

Економічне насильство – це насильство, коли людину ставлять у залежне становище за допомогою обмеження у фінансах, шантажуючи грошима. Найчастіше відбувається зі сторони батьків, непорядного керівництва.

По-третє, давайте розберемось, де підводні камені в наших психологічних установках, які формують модель поведінки людей у суспільстві? Змалечку дорослі прищеплюють нам поведінку, відповідну нашій гендерній приналежності: дівчинка ходить у рожевому, покірна, добра, слабка та беззахисна, дівчинці не можна битися, заборонено займатися чоловічими справами та гратися машинками; хлопчикам треба вдягатися в темні “чоловічі” кольори, хлопчик повинен бути сильним та агресивним, нав’язується роль солдата, забороняється брати до рук ляльок та вміти гарно танцювати. Якщо жінки в дитинстві частіше страждають від фізичних знущань, то хлопці знаходяться під сильним моральним тиском на їхню індивідуальність. Виростаючи, хлопці після такої жорсткої психологічної обробки вже не розуміють, як можна жити інакше і сприймають життя як поле битви, де треба бути “мужиком”– це є найстрашніше насильство над людьми, яке призводить до примноження насильства в усьому світі. Та паралельно з гендерними установками діти піддаються іншим «виховним» методам, інколи достатньо жорстоким, з котрими і нині борються правозахисники.

Років з 50-т тому в усьому світі діти та жінки були безправною власністю чоловіка – традиція, яка давно усунена на законодавчому рівні, але досі отруює життя людей. На підсвідомому рівні багато хто навіть не розуміє, що є заручником страшного пережитку минулого, яке з плечей батьків перекладається на плечі дітей – і так з покоління в покоління. Частіше за все жертвами насильства в підлітковому та дорослому віці є  люди, які зазнавали насильства в дитинстві. Страшним фактом є байдужість батьків та відсутність елементарної поваги до власних дітей. Зараз нікого не дивує розповідь малих дітей про «виховання» ременем. Першими  аб’юзерами в житті багатьох людей, які зазнають насильства у більш зрілому віці, стають родичі. Своїм зневажливим ставленням вони знищують самооцінку дитини, додають їй невпевненості у власних силах.
Не завжди психічне насильство поєднується з фізичним його аспектом. Та ніколи фізичне насильство не обходиться без глибокої психічної травми  жертви. Флешмоб #янебоюсяказати не тільки про постраждалих жінок, але й про тих, хто скоював це насильство, хто спаплюжив життя та психіку жінок. Жертвами стають слабкі жінки, маленькі діти, літні люди, тобто ті, хто навряд чи може захистити себе. У цих історіях є ще одна, не менш огидна сторона – люди, які виправдовують насильство або жартують над цією ситуацією.

Щоб зрозуміти причину такого глобального поширення насильства, варто подивитися у глибину віків. Насильство було поширене та  легалізоване протягом усієї історії людства. Мабуть, таке становище жінки  обумовлене її історичною роллю, і це дало чоловікам можливість думати, що вони люди першого сорту, а жінка – щось другорядне й нечисте. Такі думки підтримували проповідники різних релігійних конфесій. У наш час жіночий рух США та країн Євразії домігся того, щоб на законодавчому рівні життя жінки цінувалось не менше, ніж чоловіче життя, жінкам надали право голосу та право самостійно розпоряджатись власним життям. Серед африканських племен й досі розповсюджене жіноче обрізання, в мусульманських країнах практикують обливання кислотою та побиття камінням. Як в країнах, що розвиваються, так і в розвинених країнах досі жінок б’ють, ґвалтують, насильно видають заміж або позбавляють права на самореалізацію.

Якщо Ви жінка, хочу дати кілька порад:

1) Ніколи не бійтесь зробити комусь боляче, якщо вам роблять боляче. Не бійтесь заговорити до кривдника, відволікти його безглуздою балаканиною, а самі у той час використати балончик або ключі з метою  самооборони. Для самозахисту раджу придбати перцевий балончик, уважно прочитати інструкцію; носити його треба таким чином, щоб у разі потреби легко дістати, краще класти балончик в окрему кишеню. Треба викликати поліцію, написати заяву про напад. Використання балончика є законним засобом самооборони. Не просто просіть, а вимагайте захисту в оточуючих. Вимагайте захисту від правоохоронців, дзвоніть на спеціальні «гарячі» лінії», звертайтесь до психологів та громадських діячів.

2) Вчіться самоповазі та любіть себе, навчіться давати відсіч. Але завжди пам’ятайте про тактовність, бо в разі конфлікту аб’юзер буде привертати увагу та нарікати на Вашу поведінку, тож не піддавайтесь на провокації. Ніколи не виправдовуйтесь та нічого не доводьте, все, що Ви скажете, агресор буде намагатися знецінити та використати проти Вас. Намагайтесь зводити конфлікти до жарту, цього агресор хоче менше всього.
Завжди ставте чіткі межі. Якщо Вам  продовжують нав’язувати неприйнятну модель поведінки, незважаючи на Ваші побажання, зведіть до мінімуму спілкування з такою людиною. Не дозволяйте безпідставну критики та дорікань. Вчіться терпінню та спокою.

3) Добивайтесь справедливості. Рекомендую всім пригадати свої законні права. Далі – статті з Конституції України.
–    Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
–    Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
–    Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
–    Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
–    Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
–    Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
–    Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
–    Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За допомогою телефонуйте:
–    Громадська організація “Ла Страда – Україна”
тел.: 0-800-500-33-5 або 386.
–    Лінія підтримки “Парасолька від насильства”
тел..: 456-78-50.
–    Київський міський центр соціально-психологічної допомоги
тел.: 566-15-48.
–    Телефонуйте також до поліції
тел.: 102



Сподобалася публікація? Будь ласка, поділіться нею з друзями у соцмережах через кнопку нижче…